Айн Ренд

Для мене ця книга не скільки про протиставлення капіталістів з соціалістами, хоча очевидно я на боці перших, а про сміливу й оголену чесність перед собою. Про те, як досягати своїх цілей всупереч, як не бути зручним, як не втрачати себе і все те в що ти віриш...
І ні, читається не нудно😉

«Крізь юрмища сухих розрахунків у голові вона зауважила, що її час на почуття вже вичерпано; настала непримиренна і бентежна пора вчинків».
⠀
Айн Ренд
«Атлант розправив плечі». Частина перша. Несуперечність
⠀
📚видавництво: @наш формат
📑кількість сторінок: 392
📋жанр: антиутопія
💔моє захоплення книгою: 10/10
⠀
у мене таке відчуття, ніби мене кинули на роздоріжжі, а куди йти далі мені не сказали…
⠀
все в цій книзі було сірим, окрім вогню.
⠀
тут переплелися важливі аспекти людства. особи, які прагнуть більшого, аніж плисти за течією мають змайструвати собі корабель з міцних матеріалів, аби стрімка течія не віднесла їх на паралельний берег. але вони все ж спробували створити СВІЙ «корабель» і вже його випробовували, але стається те, чого всі боялися. надто ті майстри, що так довго старалися змайструвати собі майбутнє.
⠀
📖 «- Людина приходить у цей світ, шукаючи краси, величі, досягнень - вів далі старий. - А що знаходить натомість? Безліч метикуватих машин, що виробляють оббивку для меблів і матраци на пружинах».
⠀
чесно, я не знаю, що робитиме Даґні далі, бо на її брата я надій не покладаю. він з самого початку мене розчарував.
⠀
📖 «- Джеймсе, колись ти усвідомиш, що кожне слово має свій зміст».
⠀
у світі існують ті, хто своїми руками створює себе, а є ті, хто тільки імітує те створення. але держава всіма силами привʼязує тебе до себе. бо ти НЕ маєш відрізнятися від інших. ти НЕ маєш права на те, чого досяг своєю щоденною працею. ти ПОВИНЕН ділитися своїми надбаннями з тими, хто тільки те й робить, що патякає про свою значущість.
⠀
📖 «Усі пнуться наводити красу, коли скрізь гниль, суцільна чорна гниль — гниють машини, будинки, душі, і байдуже, хто і як зогнив».
⠀
я зла на тих людей. і тому якнайшвидше хочу почати другу частину книги🧐, а ще, мене зацікавив роман «Джерело»🥹 схоже, Айн Ренд стане для мене відкриттям цього року😍
⠀

Моє щастя — не засіб для досягнення якоїсь цілі. Це і є ціль. Це і є, власне, мета.
⠀
Айн Ренд
«Гімн»
@наш формат
⠀
головний герой, Рівність 7-2521, розповідає про світ, в якому він мешкає. світ, де особистість не має значення, а вся культура побудована на колективізмі. в цьому світі індивідуальність повністю викорінена, тому люди тут використовують займенники «ми» та «вони».
⠀
~ «Учителі та Вожді завжди показували на нас, супилися й казали: «Рівносте 7-2521, у ваших кістках зло, бо ваше тіло виросло вищим за тіла ваших братів». Але ми не можемо змінити ані наших кісток, ані нашого тіла».
⠀
та одного дня стається так, що для головного героя змінюється все. він і так знав, що з ним щось не так, а тепер, коли йому відкрилися нові «двері», він не бачив вороття назад.
⠀
повість «Гімн» уперше вийшла друком в 1938 році, і можливо тоді стала поштовхом для людства, адже в ті часи боротися з режимом було складно, мати свою думку було небезпечно, відрізнятися від інших було смертельно.
⠀
~ «Якщо Рада призначила вас Вуличним Підмітальником, як ви насмілились думати, що здатні в чомусь більше прислужитися людям, ніж метучи двори?»
⠀
відзначила для себе, що коли читаю таке в книгах, дуже сильно злюся на людей, що промовляють ті слова в книгах👀
⠀
та я дуже пишаюся головним героєм, його мужності, стійкості та позиції. можливо, для когось його вчинок нічого не означатиме, але не для людей, які не «прогнулися» і мають все ще клепку в голові😌
⠀
~ «Ніщо не здатне забрати свободу від людини, лише інші люди».
⠀
вкотре я захоплююся тим, як пише авторка🥰
в її текстах я знаходжу нові сенси для себе, адже під товстим шаром метафор, розповідей з далекого минулого можна віднайти те, що саме ти так довго шукав: порівняння з тим, що ти маєш і тим, як не хочеш, аби було; питання, а що було до цього і чому все спинилося? і чи буде щось опісля чи ми вже приречені на незнання?!
⠀
так, 112 сторінок можуть вас наштовхнути на роздуми, тому будьте обережні, адже розповідь захоплює з перших сторінок✨
⠀

Навіть не знаю як витримав до середини 3 частини...Безсенсовна нудота..Мабуть, Трамп та Маск люблять таке чтиво)

Я обожнюю книжки Айн Ренд, вони дійсно викликають емоції. «Джерело» - розкриває історію Говарда Рорка, архітектора, який хоче створювати, а не копіювати. Це один з найяскравіших книжкових персонажів, він дотримується власних переконань, не зважаючи ні на кого. Читаючи історію — постійно замислюєшся про власні вибори та сенси, адже:

Це книга про незалежність в усіх своїх проявах. Про джерело життя. Про свободу бути людиною. Про право, яким користуються не всі.

Це книга про страх та ганьбу.

Книга про повагу до себе.

Це шанс зняти шори та змінити сприйняття свого життя, не очікуючи на схвалення оточуючих.

Кожна сторінка книги — це копняк під зад, який промовляє «Бери і роби!»

Книга, яка наштовхує на роздуми про оголене щастя.

Відверто досі не знаю радити її чи ні. У мене ця книга досі викликає дуже суперечливі відчуття.
В контексті того, що зараз відбувається і загалом історії України, в мене абсолютно не викликає жалю ні російська буржуазія (частина російської імперії) ні радянщина. Абстрагуватися від міста, подій, країни від початку і до кінця книги в контексті історії персонажів, і сприймати це як щось далеке мені не вдалося абсолютно.
Дуже важко мені йшли перші 50 сторінок, бо все в мені кричало, чому у нас видають ці книги, чому я звикша відчувати щось по відношенню до героїв, тут намагаюсь абстрагуватися і сприймати це віддалено, аби не співпереживати ні крапельки, бо це книга про нашого ворога.

В той час, я проковтнула її за дві доби, і не змогла відірватися. Я досить багато підкреслила для себе в книзі, і в той час, кожного разу повертала себе до думки, хто ті персонажі, які кажуть ці слова, і той же час в великій мірі ці слова втрачали для мене сенс, наче здавалося, що вони не чесні, якщо звучать з вуст персонажів, нащадки яких наші вороги.

В той час, я ставила багато особистих питань, від глобальних, до прям дуже особистих.
Я усвідомила, як же важко було нам зберегти саме нашу ідентичність, якщо те, що відбувалося у нас було ще гірше, і як важко далося це зберегти в собі, провести для своїх нащадків, в тому числі моїм предкам, які зберегли наші національні традиції, погляди, і змогли передати їх своїм дітям та онукам.
Думка про те, що владу одних злодії, змінили інші, і мало того що від них потерпали самі ж вони змінюючи один одного, так і інші народи і національності теж. Певне це зараз я так можу сприймати, як людина, яка живе у вільній Україні.

Вкотре дякую, що живу саме в цей час і саме в вільній Україні.
Також вона стала для мене досить зцілюючою в контексті, перегляду особистих минулих стосунків, перегляду того, як я на щось дивилася, і певною мірою позбуття, якихось рожевих окулярів десь.

Дочитала годину назад, а в голові все ну прям дуже прокручується, багато думок, десь відчуттів, десь усвідомлень, але не про події зовнішні з книги, а скоріше про особистісне.

Певне мені ця книга була таки потрібна в цей момент в такому вигляді.

я не знала про що ця книга. я не очікувала довгих монологів, залізничного бізнесу, світських прийомів і величезної кількості інтриг, які будують багатії. не очікувала, що мені сподобається. боялась цієї книги і оминала її довгий час, бо це не просто антиутопія з купою комуністичних наративів, це інтелектуальний роман, філософський трактат загорнутий під палітурку художки (як написали в коментарях). і це правда.

сюжет простий. є жінка, даґні таггарт, молодша дитина в сім'ї тих, хто фактично тримає всю залізничну індустрію. вона розумна, талановита, не боїться марудної роботи, і крок за кроком стає віце-президенткою компанії. є ще кілька чоловіків, їх в цій книзі насправді дуже багато, є двоє головних — ріарден і франциско, і є ще маленька купка адекватних, і величезна купка тупих і жадібних до влади і грошей. трійця яку назвала — чи не єдині хто ще вміє, дійсно вміє, вмикати мозок і думати, відкривати щось нове, будувати щось таке, що шокує уяву. в один момент все стає дуже погано, виходять такі закони, які майже унеможливлюють досягнення цілей, закривають багато дверей, змушують той мізер геніїв зникати і не бажати показувати свій справжній інтелект. і в такий момент даґні вирішує побудувати залізничну дорогу. ноу-хау у світі бізнесу, з ріарден-металу — матеріалу, що легше і міцніше сталі, але суспільство думає інакше. воно нажахано тими брехливими фактами, що їх їм згодувала держава. і в цьому основна задумка книги, як на мене: показати як легко маніпулювати суспільною думкою, і як складно доносити правду у масу тих, хто не хоче слухати.

персонажі гордовиті, нажахані, стійкі, намагаються (іноді успішно, іноді ні) протистояти світу сірої маси людей. айн ренд гарно висвітлює жахи комуністичної системи, бо від деяких персонажів і їх дій/слів беруть сироти і живіт скручує від нудоти. є гарні цитати, їх багато, є кохання і гарна любовна лінія (хоча визнаю, від одного діалогу я зловила крінжулю, ми обговорили це з подругою яка читала "джерело", і дійшли до висновку, що це в авторки такий стиль прописування любовних ліній).

щодо стилю написання і легкості читання. це не легка книга, з нею ваш мозок не відпочине. у світ складно втягнутись, але воно того варте. деякі монологи викликають втому, але є й такі від яких неможливо відірватись. перші 70 сторінок це складний розігрів, останні 70 це напруження і бажання читати і читати далі. мені правда сподобалось. воно затягує, але для книги потрібен певний настрій (почитати щось трошки душне). атлант в цій частині не розправив плечі, він зігнувся під тиском зовнішніх обставин, але готується піднятись. і клянусь вам, це підняття буде руйнівним для суспільства жадібних і безталанних людей.

наскільки цікаво було читати думки і монологи в першій частині, настільки ж моментами нудно це було в другій. думки персонажів можна спокійно транслювати в наш світ, це лякає. бо чим далі читаєте, тим важче усвідомити, що це антиутопія. справді антиутопія, а не реальний світ 50-ти річної давності. люди скоюють так багато помилок, вони не думають наперед, опускають руки, забивають на обов'язки, апелюють цим безглуздим, але дієвим "та ви знаєте хто я?".

а чи знаєте хто такий джон голт? чи знаєте скільки сил вклала у залізничну лінію названу іменем цього чоловіка даґні таггарт? а чи знаєте, як несамовито вона боролась з усіма до якогось моменту? до моменту прийняття закону про спільну власність, яка скасовувала будь-які патенти і винаходи. яка ще більше обмежувала інтелектуалів, яка забивала кілок в домовину адекватного суспільства. лінія джона голта в першій книзі стала чимось великим, в другій частині вона запилилась. бо є державці, які приймають безглузді закони, які бояться людського розуму і висміюють ідеї.

протягом всієї книги пропадають люди. вони йдуть один за одним, ніби передаючи естафету. вони йдуть не залишаючи листів чи заповітів, кидаючи все напризволяще. йдуть в місце де зможуть вільно жити, думати і творити. я так думаю, я на це сподіваюсь. але ці люди постійно залишають ріардена і даґні за бортом, мені це не зрозуміло. хоча... хоча якби не ці двоє, сюжет би ніяк не рухався.

важливо що в цій книзі комуністичні ідеї висвітлюються ще більше, ще страшніше, айн ренд викриває всю їх суть і просто доводить, що добре, що цього немає в сучасному світі. вона створює безнадійні ситуації, вкладає у вуста своїх персонажів загальновідомі факти і думки (про які тим не менш всі мовчать), наділяє їх мужністю і краплинкою безумства.

і на фоні цього відбуваються всі події. "які?", спитаєте ви мене, а я не скажу. бо це буде спойлер, бо там забагато всього, бо там про все і одночасно. але це класно, це динамічно, трагічно, моментами епічно. і моментами дуже нудно і не зрозуміло навіщо. але ж який там фінал!! через нього я схопила третю частину одразу після останнього речення.

У Достоєвського головний герой прагне свободи сказати, що "2+2=5", та перед ним кам'яна стіна законів природи...
У Орвела головний герой пише: "Свобода - це можливість сказати, що "2+2=4". Якщо це дозволено, все інше витікає звідси.
Третя частина - третій варіант: "А є А ". На арені Айн Ренд. ЇЇ правда, її свобода.
Знайди свій варіант, знайди свою свободу.
Будьте щасливими казати те, що ви хочете. Будьте сміливими жити так, як ви того бажаєте. Ви! який ваш варіант?
Будьте любими (наголос на "ю") та любими (наголос на "и").

Мораторій - що уповільнює відстрочення виконання зобов'язань.
До якого прірвогого становища може скотитися країна, уклавши мораторій на Розум?
Як швидко відбудеться крах економіки та деградація людей? І чи, взагалі, вони щось розуміють? Адже, повсякчас, наполегливі псевдовчені пропагують: мислення - це ілюзії; пошук будь-якого сенсу абсурд.
Спробуйте проростити зернятко пшениці, не володіючи знанням, яке вам передали люди, які вперше виявили цю можливість.
Спробуйте здобути їжу самими лише фізичними діями і ви зрозумієте, що людський розум є причиною всіх створених благ і всіх багатств, що будь-коли існували на Землі.

Кажуть дитячі мрії збуваються. Та, що робити, коли твої мрії стали загрозою у світі, де ти живеш? Коли всім потрібні "однакові" права і можливості. І вихід лише один: підкоритися служити іншим, занести себе до списку самопожертвованих. А що, коли знайдуться сміливці, які оберуть інший шлях, ніж принести себе на користь суспільства. Просто покинуть цей світ, то на чому чи на кому він далі буде триматися.

Експрес-антиутопія від Айн Ренд. Особливо добре підійде для тих, хто хоче спробувати для себе новий жанр перед тим, як пірнати в Джорджа Орвелла, Гакслі чи, прости господи, Замятіна. Бо читається дуже швидко, десь за годину-півтори. Звісно, стислий формат не дає авторці глибоко розкрити героїв. Але все одно доволі цікаво, 7/10.