Аркадій Саульський

Що ж, настав час закрити сторінки останньої частини циклу Начерків сталі… якось сумно і в той же час я щаслива)))

Щоб написати відгук взяла книгу і прочитала виділені моменти, особливо останній подих, останнє бажання бути поруч зі своїм братом по війні, і знову пробиває на сльози

Коротка анотація: продовження історії про Кентаро, його друзів, кохання, сумніви, рішення та цінності.

Я з тих людей які обожнюють коли книжка написана так, що можна створити фільм у своїй голові – і це саме те що я отримала від цієї серії, а особливо від Пані Тиша. Описи місцевості: пагорби, рисові поля, містечко що знаходиться під захистом води, ліси (особливо його моторошність та гнилість Зміїв), шлях до храму високо в горах, скелі – це те що автору вдалося настільки добре описати, що хочеться знайти такі місцевості в реальному світі.

Так само як і в першій частині, тут багато крові та втрат. Моїх сліз від не бажання, щоб все так йшло, розбиття серця від тих рішень, що самі маленькі герої приймали і заради кого.
Злість до тих, хто зрадив своїх друзів, які загинули за свою землю.

Захват від містично-міфічної частини в яку я повірила)))
Щастя, коли здавалося що буде щось добре для всіх))) та відчай що все так склалося і ще море-море сліз, а потім… прийняття…

А ще я думала Пані Тиша стане компаньйоном для Кентаро, але…