Ірина Ніколайчук

Я не прочитала цю книжку на одному подиху. Місцями вона складна, бо ти мимоволі приміряєш якісь історії до себе. Співчуваєш, бо вони правдиві і часто описують болючі досвіди авторок.

Тут і про материнство, і роботу, і вплив совка, і той "прекрасний" ідеал краси, і про захмарні цілі і їх досягнення. Та багато, про що. Лишень хочеться сказати Спасибі всім тим жінкам, що поділилися своїм сокровенним. Історія Ірини Галай, першої українки, що підкорила Еверест викликала щире захоплення.

Книжка важлива. Вона написана жінками для жінок, а я б сказала, що такі історії - то мастрід і для чоловіків, аби краще нас розуміти.

Книжка, прочитана за день. Тут багато до чого повертаєшся і перечитуєш.

В мене купа закладок: і про очевидні речі, і про якісь смішнявки. Наприклад про те, як японцю намагалися згодувати молочну рисову кашу 😀

Ця книжка складається з трьох частин: біографії Лесі, думок Лесі і спогадів близьких про Лесю (її я назву "Скло"). Найбільше мені зайшла друга, бо у ній є частинка про Євромайдан, який я, ну, пропустила будучи школяркою 🙃

Леся Харченко брала активну участь у мітингах за підтримку Стамбульської конвенції, а ще розповіла про шелтери для жінок і дітей, де всі живуть поруч, і у кожної на спільній кухні в холодильнику свій борщ 🤪 Що вони там займаються улюбленою справою без заборон і погроз з боку чоловіка. Тут і смішно, і страшно.

Плюси:
🟡 візуально книга вау
🟡 ідейно теж!, бо з неї можна почерпнути інформацію про ледь не ключову постать у діяльності Amnesty International 2015-2020 рр., яка топила за права ЛГБТ і жінок на різних маршах, агітувала до визволення військовополонених і просто була доволі світлою людиною
🟡 є розділ із класифікацією різновидів активізму, завдяки якому я зрозуміла, що репостнути збір — це теж активізм

З мінусів:
🔴 очевидна аналогія на Лесю Українку — пролітають поодинокі речення, де їх зіставляють, як двох хворих бідось, які багато чого зробили за життя, мені таке не подобається;
🔴 повторення — іноді дослівно, через що стає нуднувато
🔴 надмірне охудожнення? дуже дивно читати розділ "Скло" з живими історіями, в якому є речення на кшталт: "Пам'ять — ще та майстриня фальсифікацій" 🍷через це відчувається штучність, якої тут бути точно не повинно.

Незважаючи на це, "Єдинороги Лесі" залишила після себе непогане враження. Як людину я Лесю Харченко відчула, а чи не це головне у хорошій біографії? Вона не була ідеальною, старалася лишатися собою і, головне — діяти.