Книга присвячена історії депортацій цивільного населення із Західної України 1944–1953 рр., започаткованих радянською владою як засіб боротьби з повстанським рухом. Це розповідь про колосальну наругу над жителями західноукраїнських земель, про страшні випробування, які випали на долю вигнанців у місцях заслання. У праці подається реконструкція деталей інституту сімейного заручництва, організації позасудових репресій, показано виконавців та жертв.
Завдяки спогадам потерпілих читач може пройти разом з ними весь хресний шлях від арешту до реабілітації, довідатися про особливості режимного повсякдення, відчути їхній біль та незламність у прагненні повернутися на рідну землю. Це дослідження є науководокументальним доведенням патології сталінського режиму, який у намаганні досягти безмежної влади, упокорити «непевний» регіон перетворив незбагненну ненависть та зневагу до людської особистості на складник державної ідеології.
