Напружена, хоч і некваплива історія, яка змушує почуватися, ніби ти на американських гірках зі своїми здогадками.
Головний герой (він же оповідач) Філіп – сирота, якого виростив його двоюрідний брат Емброуз. Чоловіки були дуже близькі, схожі за духом та завжди цуралися жіночого товариства. Тим паче несподіванкою стало одруження переконаного холостяка Емброуза з далекою родичкою Рейчел під час відпочинку в Італії. Не минуло й 2х років, як Емброуз помер на чужині за доволі сумнівних обставин, так і не встигши ні привезти дружину додому, ні згадати про неї заповіті. Молодий спадкоємець переконаний, що саме дружина посприяла загибелі його родича, та дає обіцянку помститися.
Власне, перша третина книжки це такий собі вступ до саспенсу, який буде попереду. А далі, коли Рейчел приїжджає до маєтку Емброуза, починаються гойдалки з емоціями читача: винна чи не винна? що означає цей жест? а тут вона грається з юнаком чи щира? який її план і чи він узагалі існує?
Окремо варто відмітити те, наскільки якісно прописаний Філіп: розбещений, самозакоханий, беземпатійний та сліпий до зчитування інших людей. О, скільки разів хотілося пожбурити книжку, таким він був огидним. І не меншу кількість разів в душі кричала: «Та вона ж тобою маніпулює, дурень ти сліпий!» (маніпуляційні техніки Рейчел зустріли ідеальну ціль).
І хоча з перших сторінок авторка забігає наперед та показує муки совісті Філіпа і ми розуміємо, що він скоїть щось жахливе, але під кінець я вже не була така в цьому впевнена, і припускала й інші варіанти розв’язки, за яких головний герой міг про щось жалкувати. Фінал для мене був непередбачуваний і відкритий (хоча припускаю, для когось там буде все однозначно).
Книжка ідеальна для неквапливого та затишного читання. І якщо це звичайний твір авторки, то з нетерпінням чекаю на знайомство з тими, що стали хітами!
Приємно тішить, що видавництво “КСД” перевидало класику, а саме “ Моя кузина Рейчел” Дафни Дю Мор’є.
Книга не залишить вас байдужими, якщо ви поціновувавч класичного роману, трилера та детектива. Трошки незвичайне поєднання, але можливо саме через це роман такий гарний.
Спочатку мене захопив опис локацій та героїв, повільна, але детальна розповідь від авторки демонструє багату лексику.
Із середини книги я вже не могла відірватись від інтриги, яку авторка майстерно закрутила. Доречі, до останньої сторинки я не здогадувалась куда письменниця приведе читача.
Роман “Моя кузина Рейчел” не можна назвати белетристикою. Це насищений детектив написаний вишукано. Неначе, в кращих традиціяї Агати Крісті.
Ох, ця Рейчел!
З’явившись несподівано, вона перевернула життя не лише Емброузу, а й його племіннику Філіпу. Як же вона змогла змінити його лють на любов? Адже Філіп вважав Рейчел причетною до смерті свого дядька, який замінив йому батька. Та варто було йому побачити кузину, як усі його уявлення про неї, як про небезпечну й підступну шахрайку, зникли наче дим. Вона то пестила його увагою, мов любляча мати, то грайливо фліртувала, вибудовуючи образ романтичної жінки, здатної закрутити голову кожному.⠀
І знаєте, вона й мені добряче закрутила голову! Бо хто ж вона насправді: невинна жертва обставин чи холоднокровна маніпулянтка? Важко це збагнути, коли кожна деталь ніби кидає тінь підозри, але водночас дозволяє сумніватися у її провині. Дю Мор’є майстерно залишає нас із цим питанням, створюючи атмосферу невизначеності до самого кінця. А відкрита кінцівка лише додає інтриги – кожен сам мусить вирішити, на чий бік схилитися.
Цей роман вишуканий, насичений таємничістю і пронизаний напругою, що характерно для вікторіанської літератури. І хоча я завжди більше любила коротку прозу Дафни дю Мор’є, не можу заперечити – цей твір має свій унікальний магнетизм.
«Є жінки, і часто це дуже красиві жінки, які, самі того не відаючи, приносять лихо», — як влучно сказано! Філіп, як і багато інших персонажів літератури Дю Мор’є, стає жертвою власних ілюзій, розгубленості й одержимості. Ми бачимо, як його життя поступово обплутується чарами Рейчел, яка, здається, має майстерність пробуджувати в кожному чоловікові його найглибші страхи й бажання.
Подібно до «Ребекки», цей роман випромінює ту ж саму атмосферу недомовленості, токсичної краси й отруйної чарівності. Поступовий розвиток подій захоплює читача, занурюючи його у світ, де важко відрізнити правду від вигадки. Історія Філіпа й Рейчел змушує задуматися над тим, як легко можна піддатися ілюзіям і втратити контроль над своїм життям.
Чи була Рейчел злочинницею чи жертвою? Це питання переслідуватиме вас довго після прочитання, як і мене.
