Кармілла

Обкладинка цієї книги одна з причин чому я її придбала. Яскраво помаранчевий разом з синім зрізом додають книги містичності і краси. Історія Кармілли є основним оповіданням та на жаль мені не вистачило розкриття персонажів та зовсім не сподобалася кінцівка. Опісля також можна прочитати кілька інших оповідань. Деякі з них були справді моторошними, аж перехоплювало подих.

Оповідь «Кармілла» дала мені новий погляд на вампірів.
Вперше я познайомилась з цією версією цих створінь і, як на мене, вона є дуже цікавою. Щось між привидом і живим створіння.

Це було дуже цікаво, знайомитись з цим оповіданням. Плюс враховуючи інші оповідання в книзі, які доповнюють «Карміллу», водять напругу. Було відчуття, наче слухаєш розповіді реальних людей, або сидиш з другом/знайомим, який переповідає тобі всі ці історії, наче це було насправді, і від цього мурашки по шкірі.
Стиль написання, якість сюжету, герої — все було на вищому рівні.

Єдиний мінус — мені не вистачило, хотілось більше розкрити цю тему, заповнити діри і дізнатись більше про цих створінь, але все ж я згодна з тим, що ці оповіді вплинули на світову літературу в жанрі жаху.
Рекомендую для прочитання ⭐️

Ми (читачі 21-го століття) читаємо оповідання, призначене налякати аудиторію 19-го століття. Це трохи схоже на перегляд чорно-білого фільму після перегляду суперсучасної версії в ІМАХ.
Побачивши вампірів усіх видів, форм і кольорів, важко вважати цю історію захоплюючою. Ви повинні пам’ятати, що це одна з перших історій цього жанру — попередник вампірських романів, справжніх вампірів, звичайних ("Вампірські хроніки" Енн Райс, "Дракула" Брема Стокера), а не тих, яких сьогодні називають вампірами.

Але це не Ле Фаню винайшов монстра з гострими зубами. Вампіризм у готичний жанр ввели ще раніше. Кармілла-Мілларка-Міркалла втілює риси давньої традиції літературних вампірів: "Крістабель" Семюела Тейлора Колріджа (1800), «Вампіра» Джона Полідорі (1819).

Випущена за двадцять сім років до свого видатного наступника "Дракули", «Кармілла» дуже відрізняється від нього.
Якщо без спойлерів: Кармілла набагато поетичніша та романтичніша за Дракулу. Книга Брема Стокера більше зосереджена на дії, розслідуванні та небезпеці Дракули.
Мені хотілося б більше про Карміллу та її історію. Дізнатися, як вона провела роки нежиті, але натомість у нас є описи того, наскільки вона млява та втомлена. І чи можемо ми справді сказати, що вона сапфічна? На мій погляд, це насправді не так, незважаючи на освідчення в коханні тут і там. Це більше схоже на стосунки між паразитом і хазяїном, як це відбувається в будь-яких стосунках між вампіром і жертвою.

Я, чесно кажучи, вважаю цю історію слабкою порівняно з романом Брема Стокера, наприклад. Дуже застарілою. Це документ про народження вампірського жанру, хай буде так.
Ця історія рекомендована шанувальникам вампірів і розважить їх під час читання готичними напівтонами, напругою та легким жахом.