Ооох скільки ж емоцій і думок вирують у моїй голові...
Річ ось у чім. Після прочитання «Американської трагедії» я вирішила сісти за написання враження та виявилось це не так просто, як я думала. Постараюсь про все по черзі та ще й так, щоб не розповісти увесь сюжет. (Тож, боюсь, вийде більше поверхневий емоційний огляд, ніж щось по суті, ггг).
Основною причиною моїх незрозумілих вражень є головний герой — Клайд.
Жодної, жодної однозначної думки з приводу цієї особистості! Скільки всього різного несподівано поєднується в ньому.
Клайд Гріффітс — вихідець із бідної сім'ї вуличних проповідників, що з самого дитинства та будь-якими способами прагнув вирватися зі злиднів та втекти від релігійного фанатизму батьків. Будучи малим, він вже усвідомив чітке розмежування між соціальними прошарками та почав проявляти амбіції щодо переходу від сірих реалій до вищого світу. Клайд хапається за будь-яку роботу, в надії стати незалежним від родини, аж поки не влаштовується на службу в готелі, де вперше й відчуває свою приналежність до вищого суспільства. Цей красень, яким він змальовується, спочатку не усвідомлює своєї вроди і не вірить, що може зацікавити протилежну стать, а тому, дозволяє легко собою маніпулювати. Та скоро все змінюється.
Престиж, зв'язки, вершки суспільства, жінки, розваги, кохання...
Клайд рішуче і самовпевнено йде своїм шляхом, не зупиняючись ні перед чим. Він бреше, видає себе не за того, ким є насправді, та в той же момент залишається самим собою, бо в цьому і є весь КЛАЙД. Поруч з його ім'ям я не можу написати щось типу «пошуки себе», бо це та людина, яка точно знає, чого вона хоче і що вона робить.
Спочатку ти йому співчуваєш, підтримуєш його прагнення, думаєш скільки він натерпівся і, що він заслуговує на краще життя. А потім розумієш — НЕ ТАКОЮ Ж ЦІНОЮ!!!
Мораль, людяність, громадський і Божий закон — усе це стає для нього пустими словами, відходить на задній план, в той час, як примарний туман визнання у вищому світі застилає йому очі.
Згодом ти сердишся на нього, сваришся, шукаєш йому виправдання, знову співчуваєш, підтримуєш... І так по колу.
Теодор Драйзер зображає відмінності виховання, поведінки та життєвих пріоритетів людей з різних шарів суспільства, допомагає зрозуміти чим керуються різні типи людей у житті, що спонукає їх робити ті чи інші вчинки та що стоїть за їхнім зовнішнім виглядом.
«Американська трагедія» написана гарною мовою досить вишукано, проте без зайвих прикрас.
Це дуже потужний твір, що дає матеріали для роздумів та аналізу, спонукає обдумувати кожен вчинок персонажів та просто дарує задоволення від прочитаного. Особисто мене «Американська трагедія» затягнула і я насолоджувалася від першої до останньої сторінки!
