Безсердечна залишила мене з доволі суперечливими відчуттями. Хоча ця книга створена у світі, який багато кому знайомий по Алісі в країні чудес, я не є фанатом цієї історії, і саме через це читання видалось мені досить важким. Сюжет, з його хитросплетіннями й фантасмагорією, подекуди давався непросто. До того ж, загадка щодо Жербельковта здалась мені надто передбачуваною, і це дещо розчарувало.

Та попри це, фінал книги вразив мене, адже історія закінчилась без звичного хеппі-енду. Такий підхід більш правдоподібний і нагадує реальне життя, де не завжди все закінчується добре. Саме через це в книзі відчувається щось особливе — несподівана гіркота, яка робить її більш зрілою. Я навіть планувала позбутися цієї книги, але щось у цій історії зупинило мене від цього кроку, і зараз для неї є місце в моїй бібліотеці.

"Хранителі Корони" — перша частина циклу "Не час для пророцтв" — це книга, яка викликає суперечливі емоції. З одного боку, вона вражає своєю амбітністю та оригінальністю ідеї: світ, що поєднує елементи класичного фентезі та стімпанку, нагадує "Володарів перснів" у легкій інтерпретації. З іншого боку, низка недоліків у виконанні залишає бажання кращого.

Сюжет обертається навколо Ерін Тераїс, майстра Води, яка вміє управляти водною Стихією та вивчає писемність зниклої цивілізації тролів. Вона потрапляє до елітної організації Хранителів Корони і разом із загоном бійців та магів вирушає на пошуки легендарного артефакту — Правиці Чарівника. Однак загін потрапляє у смертельну пастку, і Ерін, як єдиній, хто вцілів, змушена за будь-яку ціну вберегти знайдену інформацію про долю артефакту.

Ерін — цікавий персонаж, але її характер викликає питання. Вона надто наївна та емоційно нестійка, що часто призводить до нелогічних дій. Наприклад, її рішення втрутитися в конфлікт між двома фракціями без чіткого плану виглядає безрозсудним. Проте її навички майстра Води та знання писемності тролів додають їй цікавості.

Найяскравішим персонажем книги, безперечно, є темний ельф Кірану. Його загадковість, внутрішні конфлікти та моральна неоднозначність роблять його справжньою знахідкою для цієї історії. Однак інші персонажі, часто здаються лише зайвим фоном, а їхні дії та мотиви залишаються незрозумілими.

Окремо варто згадати про стиль оповіді. Мова ведеться від третьої особи, але в одній сцені часто описуються думки та почуття відразу кількох персонажів. Це створює плутанину: важко зрозуміти, чиї думки належать ельфу, чиї — магу, а чиї — гному. Наче авторка хотіла розкрити більше, але цим лише ускладнила сприйняття.

Ще одна проблема — занадто велика кількість дійових осіб. Деякі персонажі з’являються лише для того, щоб через кілька розділів зникнути. На мою думку, краще було б обрати кілька основних персонажів і вести оповідь від їхньої перспективи, навіть якщо це було б від третьої особи. Це додало б історії більшої цілісності.

**Що сподобалося:**
- Оригінальний світ, який поєднує елементи фентезі та стімпанку.
- Добре прописаний персонаж Кірану (темного ельфа).
- Динамічний сюжет, який тримає в напрузі.
- Цікава ідея з Правицею Чарівника та пошуками артефакту.

**Що не сподобалося:**
- Надмірна наївність та нелогічність дій головної героїні Ерін.
- Безліч логічних прогалин у важливих моментах.
- Недосконалий стиль письма, який іноді руйнує атмосферу.
- Занадто багато дійових осіб, які з’являються і зникають без пояснень.
- Плутанина в оповіді через перестрибування між думками різних персонажів.

**Висновок:**
"Хранителі Корони" — це книга з великим потенціалом, який, на жаль, не був повністю реалізований. Вона може сподобатися любителям легкого фентезі, але якщо ви шукаєте глибину, логічність і високий рівень літературної майстерності, ця книга може розчарувати. Моя оцінка — **7/10**, переважно за оригінальність ідеї та окремі вдалі моменти.

"Зайчик" — це книга, яка залишає після себе багато питань і не дає чітких відповідей. На мою думку, якщо після прочитання книжку потрібно пояснювати, а вона сама не відповідає на питання, які виникають під час читання, і навіть не дає ніяких натяків, це не дуже гарний знак.

Сюжет обертається навколо Саманті, студентки літературного університету, яка потрапляє в групу дівчат, що називають себе "Зайчиками". Вони разом вивчають творчість свого кумира — письменника, який пише про жіночу красу та страждання. Саманта швидко занурюється в їхній світ, але її реальність починає розмиватися. Вона стикається зі своїми внутрішніми демонами, комплексами та тривогами, які переплітаються з абсурдними подіями та сюрреалістичними образами.

Стиль письма цікавий, але надмірна образність і заплутаність іноді втомлюють. Мені здається, що авторка намагалася вмістити занадто багато образів, які губляться один в одному, і це ускладнює сприйняття. Деякі моменти виглядають так, ніби їх написано в стані емоційного напруження чи навіть під впливом чогось сильного. Це створює ефект хаотичності, який може бути цікавим, але водночас важким для розуміння.

Що сподобалося:
✅ Унікальний стиль письма з багатьма метафорами.
✅ Інтенсивні емоції та атмосферність.
✅ Непередбачуваний сюжет і глибина персонажів.

Що не сподобалося:
❌ Надмірна заплутаність і важкість для читання.
❌ Відсутність чітких відповідей на питання, які виникають.
❌ Відчуття, що книгу потрібно "розшифровувати".
❌ Нелогічність сюжету та дій персонажів.

Загалом, "Зайчик" — це книга, яка підійде тим, хто любить експериментальну літературу і готовий до нестандартного підходу. Але якщо ти шукаєш щось з чітким сюжетом і логікою, ця книга може не сподобатися. Моя оцінка — 4/10.

"Мороз" — це легке фентезі з динамічним сюжетом, яке з перших сторінок затягує в світ пригод. Події розвиваються настільки швидко, що читач не встигає занудьгувати, хоча іноді бракує деталей, щоб повністю зрозуміти правила цього світу та його механіки.

Ідея книги мені сподобалася — вона свіжа і незвичайна, але виконана не ідеально. Моментами сюжет здавався нелогічним, а дії персонажів — надуманими. Наприклад, деякі події відбувалися не через логіку сюжету, а, тому що "так має бути".

Десь на середині я зрозуміла таємницю і сутність героїні, але це не викликало сильних емоцій, бо текст постійно наголошував на чомусь "темному" і загадковому, що швидко набридало. Стиль письма іноді здавався трохи недолугим, але загалом книга читається легко.

Що сподобалося:
✅ Швидкий розвиток подій — нудьгувати не доводиться.
✅ Цікава ідея, яка виділяється серед інших фентезі.

Що не сподобалося:
❌ Недостатньо пояснень про світ і його правила.
❌ Надмірне повторення про "темне" і загадкове.
❌ Нелогічність у діях персонажів і сюжеті.

Загалом, "Мороз" — це непогана книга для легкого читання, але вона могла б бути кращою, якби автор більше уваги приділив логіці сюжету та деталям світу. Моя оцінка — 6/10.