Випадково прочитала другу історію за місяць зі схожим сюжетом. Тепер вже бачу, що всі помітили схожість із «Тринадцятою казкою», вони дійсно мають багато спільного. Проте «Задзеркалля» сподобалось мені більше, хоча і не спочатку.

Історія розпочинається з того, що Кет повертається до рідного дому, де багато років не була, через те, що пропала її близнючка. Там на неї навалюється багато спогадів із дитинства, а ми (читачі) разом з нею повинні розплутувати цей клубок.

🖍️Великим мінусом, як на мене, дійсно є те, що в половині книги 90% складають дитячі спогади головної героїні.
Спочатку читач не може зрозуміти, наскільки це важливо для сюжету та що багато-що із цих спогадів є алегоріями, які придумав дитячий мозок через психологічні травми.
І можна сказати: «в цьому і суть, щоб читач не розумів СПОЧАТКУ». Але! Якби я не мала звички не кидати книгу, наскільки б поганою вона не була, я б кинула її не вагаючись.
Бо ці спогади настільки фантазійні, наскільки в них детально прописані дитячі ігри, що я засинала просто.
Якби авторка окреслювала ці сцени з дитинства дівчат більш стисло і динамічно, було б цікавіше і не вплинуло на сюжет🙌🏻

Тому, якісь реальні сюжетні дії і повороти почались по суті тільки з другої половини книги. Стало цікаво і інтригуюче тільки, коли виявилось, що багато спогадів помилкові.

Персонажі неоднозначні абсолютно всі. Близнючок в деяких речах розумієш, а від деяких вчинків обох ставало просто гидко.
В цілому сюжетна лінія із загибеллю Ель достатньо передбачувана, але в іншому історія мала багато неочікуваних сюжетних поворотів.

В кінці було приємне враження, коли «все стає на місця» із дитинством дівчат, задзеркаллям, Синьою Бородою, Зубною Феєю, Мишею, Відьмою, «Побігом із Шоушенку» і тд, але з описами всього авторка реально затягнула.

Емоцій книга викликала багато, особливо в останніх розділах. Загалом історія дуже важка, адже вона не про фантазії дітей, а про справжніх монстрів, які живуть в нашій з вами реальності😢

Закінчення неоднозначне, але ще раз підкреслює несправедливість світу. Адже персонажі, які страждали все життя, не мали тієї жорстокості, які заслужили хепі енду, його не отримали.

Книга сподобалась насамперед своєю атмосферою.
Сама детективна лінія також доволі цікава та динамічна. Вона «затягує» та змушує хотіти швидше дізнатись розвʼязку.
Хоча історія і не викликала в мене якогось «вау-ефекту» чи шоку (навряд чи я захочу перечитувати її ще раз), але нудно мені точно не було. Є й інтрига, і містика, і драма, і романтика. Проте всього в міру, тому це справляє враження просто непоганої «рівної» історії.
Персонажі цікаві, не набридливі, підозрювані в мене змінювались разів 5, що класно, тому що не було занадто все очевидно прописано😅
Головна героїня також сподобалась. Просто звичайна дівчина, не ідеалізована чудо-жінка😄 сподобалось, що авторка додала любовну лінію з містером Пемберлі, але в міру, щоб це залишилось все ж детективом, а не романом.
Якщо ви любите атмосферу вікторіанської Англії, то вам однозначно сподобається «Моторошне сяйво».

Справді цікава книга для фанатів😊
Цікаво було прочитати думки авторки про персонажів, історію створення деталей книги, дослідження часу і так далі.
Я була в шоці, що спочатку це мало бути фентезі, не можу тепер собі цього уявити😅
Цікаво було прочитати різні історії персонажів, що пояснює багато що в сюжеті «Книжкових хронік», робить персонажів обʼємнішими.
Окреме задоволення було читати, що відбувалось із Томасом після того, як Анімант поїхала і як він прийшов до рішення її повернути. І дуже класний фінал, після якого ця історія набула цілковитої приємної завершеності для мене.

Бачила багато мемів про цей ромком, повʼязаних з його першим реченням😅Це викликало упередження, що це «шедевр» з розряду «пише хтось, а соромно мені».
Але, на диво, мені дуже сподобалась ця історія.
Сюжет банальний - «друзі з привілеями», сто разів описаний і відзнятий. Але однаково читати було легко і цікаво.
Стиль написання легкий, ненавʼязливий, персонажі адекватні, досить смішний гумор і не затягнутий сюжет.
Ще великим плюсом для мене було те, що описів хот-сцен якраз в міру. 18+ присутнє, але більш як прелюдія, без надмірного опису деталей, з яким часто зараз перегибають (бо інколи цих сцен більше, ніж самого сюжету).
Книга на часи, коли хочеться легкої романтичної історії без надмірної драми.

Абсолютно банальний ромком з сюжетом «від ненависті до кохання». Але не бачу в цьому мінусів.
Від таких історій я чекаю саме банальності, передбачуваності, коли хочеться відволіктись і знати, чим саме все скінчиться. Для мене такі книги є комфортними для самозаспокоєння.
Багато сучасних ромкомів мають багато крінжових моментів у сюжеті, тут все було нормально, порівняно з багатьма.
Також мені подобається гумор авторки. На деяких моментах посміювалась вголос.
В цілому всі персонажі, які мали подобатись, мені сподобались. Хоча на початку Амі дуже бісила. Вчинки головних героїв, їхній конфлікт має підґрунтя і логіку.
Роман на один раз, проте настрій точно підніме. Для мене тверда хороша трійка з плюсом👌🏻