Я страшенно люблю відкривати для себе українських авторів. І Катерина Пекур з «Піснею бризів» стала неймовірним надбанням.

Книгу побачила абсолютно випадково на стенді. Спочатку зацікавила обкладинка, а потім я прочитала анотацію. І зачепило. Сильно. Різко усвідомила, що без неї не вийду. Так я випала з життя на 3 дні, читала всюди, де тільки могла.

Вона зачарувала мене всім: детально пропрацьований тоталітарний світ, де чорне переплутано з білим, а правда — з брехнею; де одне слово чи зовнішність можуть становити небезпеку не тільки для тебе, а й для оточуючих; розкриття історичних та культурних аспектів дозволять повністю зануритися в світоустрій, а паралелі на історичне минуле України ще більше підсилюють враження. Відчувається глибина персонажів, їх емоції та розвиток стосунків між різними персонажами. Розділи від героїв читаються та відчуваються по-різному; розумієш, що перед тобою окрема людина зі своїм світоглядом та характером. Сама стилістика та манера письма авторки дуже легка і приємна.

«Пісня бризів» глибоко вразила мене і я щиро переживала всі події разом з Сандою, Каруном, Лакірою, відчувала тягар поставлених перед ними виборів. Ця книга однозначно одна з найкращих почитаних за останній час, на продовження якої я буду дуже чекати.