Книга давно була у мене в бібліотеці, але якось не чіпляла. Та її час наступив. Перед читанням звернула увагу, що авторка отримала декілька премій, а книгу було екранізовано Романом Поланскі. Мені стало цікаво, бо ж обіцяли трилер.
Що ж, історія непроста, і я досі не готова визначитись, чи реальна Л., чи мені відверто розповіли про муки творчості, пошук теми, межу рівноваги письменниці, особливо, коли до неї прийшов час неможливості написати хоча б слово.
Прочитала за 3 вечори, книга інтригувала, більше внутрішнім напруженням, ніж подіями. Що ж насправді цінуюють читачі — реальні події чи мистецьки створену ілюзію реальності? І як жити в руїнах власної особистості?

Вражена цим романом.
Написано в 1929 році. Чудовий приклад пригодницького роману. Хоча і є діалоги щодо світлого комуністичного прийдешнього, віра в комуну вільних трударів (а як без цього на той час видати книгу?), але сюжет закручений, динамічний, різні герої з різними інтересами.
Характери основних персонажів прописані достатньо детально, не картонні і не схематичні: невизнаний агроном-винахідник, який хоче принести користь всьому людству, його товариш, раціональний, сміливий, здатний діяти та приймати рішення, дружина агронома, занепокоєна станом свого чоловіка, а не % врожаю чи забезпеченням комуни, Марта, яка заради коханого готова на все, як банально це не звучало. Трохи не вдався образ брата агронома Петра, "темного героя", але він бився 100 років тому за те, що актуально і сьогодні, за незалежність України, але це зрозуміло, якщо дивитися на час створення твору.
Мова чиста та образна, насолода.
Роман є невеликим за обсягом, читається легко і швидко, бо справді цікавий.
Олекса Слісаренко загинув в Сандармосі, як і багато наших митців, вчених, носіїв ідентичності.

Автор поезій та 2х романів, який помер в 20 років в 1923 р. Був знайомий з Ж. Кокто, П. Пікассо, його похороном опікувалась Коко Шанель.
Збірка "Тенета пристрасті" складається із 2х геть нерівноцінних, як на мене, творів.
"Диявол у плоті" - роман, який опублікований в 1923 році. Уявляю, який ураган критики і скандал серед читачів він викликав. Перше кохання, 16 річний хлопець та заміжня 19річна жінка, яка зраджує свого чоловіка, який пішов на війну. Доволі відверті описи як на той час. Здивована, що настільки глибокий та зрілий текст щодо власних переживань змогла написати така молода людина. Читала, що Реймон Радіге вніс в сюжет та описи автобіографічні моменти. І знов таки, є момент, який трохи спростив для мене цей шедевр, це фінал — він найбанальніший та найзручніший для завершення твору. Оцінючи літературну складову, це 4-5 зірок. А от герої — не мої, та й тема теж.
А от другий роман "Бал у графа д'Оржеля" хоч також про зародження кохання, та геть мене не зацікавив. Дуже манірно, як на мене, люди з вищого світу теж люди. Мені було нудно, їх переживання не зацікавили мене. Але деякі сцени описані пречудово, влучний образ князя Наумова та інфантильність Анн д'Оржеля.
А ще мені однозначно не зайшли ілюстрації, вони нагадували мені мої шкільні роботи, непропорційні і страшненькі
Тому і вийшла досить посередня оцінка

Це було справжне відкриття березня і для мене стало книгою на 5 зірок.
Люсі Мод Монтгомері більшості з нас відома книгами виховання про милу дівчину Енн з Зелених дахів і її подальшу долю. Гарні, просякнуті добротою історії, але ж, будемо, відверті, "дуже правильні".
А ця книга - пречудова. В ній стільки гумору, героїня "гостра на язик" за потреби, та одночасно ніжна, вміє співчувати.
Романтична історія, своєрідний переспів Попелюшки, але ж як приємно було читати, насолоджуючись і героями, і сюжетом, і текстом, і вдалими характеристиками родичів, яких повно преповно.
Я не хотіла прощатися з розповіддю про Валансі

Книга в мене двічі чекала своєї черги: першу- на полицях з непрочитаними, другу- на сам процес, бо паралелі з нашою ситуацією, які вимагали осмислення, дуже чіткі.
Черчилль стояв перед доленосним і неоднозначним вибором : чинити спротив нацизму чи "заспокоювати" агресора. Його рішення не було таким, що його підтримували в Парламенті, в уряді і навіть друзі.
Ключова ідея Черчилля: не існує жодного варіанту угоди з Гітлером, який при здоровому глузді можна було б вважати надійним. Хіба ця думка не актуальна і для нас?
Розумію, що історія не має "якби". Та уявіть, що Черчілль прийняв би інше рішення або не зміг заручитися підтримкою американців, чи все ж таки взяв особисту участь у Дні Д та постраждав? В якому б світі ми жили, та й чи народились би?
Важко писати про такого титана. Тому мені було цікаво читати аналіз біографії, особистості та рішень Черчилля від політика, аристократа та людини із нестандартним підходом до багатьох питань.
Якщо ви шукаєте дуже точну інформацію саме хронологічно чи біографічно, ця книга - не зовсім те, бо насправді автор в захваті від свого героя, хоча описує его і невдачі Черчилля.
На мене справив враження перелік опрацьованої Джонсоном літератури.
Мене бентежить, що постать Черчилля поступово забувається. Чи знаєте ви, що немає якогось пишного меморіалу там, де його поховано? В Блендоні не знайти особливого знака, який би вказував, що саме тут місце його вічного спочинку, і жодного вказівника на дорогах. А в цей час йде реінкарнація упиря Сталіна.
Велика особистість, із своїми вадами (надзвичайне его, ставлення до Ганді, евгеніки, багато віскі) і видатною хоробрістю, працездатністю, аналітичними здібностями, ораторським даром, гумором. І жодної думки, що він був корупціонером.
А ще він був здатен зробити свою дружину щасливою та усміхненою і після довгих років разом.
Я залишила книгу собі на полицях, а таке рішення я приймаю не часто.