Не те щоб в мене були завищені очікування на неї, які розбились в процесі прочитання, я просто зовсім іншого очікувала😅
Думала, це буде легеньке фентезі, а виявилось щось трошки дивне, чи то знов магічний реалізм, чи то щось психологічно-драматичне. Поки читала, спочатку було дуже цікаво, навіть подобалось. Потім, в якийсь момент стало нуднувато, я навіть задумувалась про те, щоб продати її після прочитання, а потім все почало розкриватись і пояснюватись, тож я знов зацікавилась і в принципі не шкодую, що все таки прочитала її🤪
Найбільше я хвилювалась, що до кінця книжки нам так і не пояснять хто такий цей Піранезі, я б тоді була дуже зла і розчарована, але пояснення нам дали, хоч і не можу сказати, що воно мене задовольнило, але маємо, що маємо.
В підсумку хочу сказати, що "Піранезі" таки залишу собі хоча б за те неймовірне оформлення, через яке я в любові просто🤗
Ну і все ж таки продовжу знайомитись з іншими творами авторки, бо вже маю їх, і на які я дуже сильно покладаюсь через вагому кількість схвальних відгуків)

Це не легка книга, абсолютно не легка, але і не така важка, як щось із постмодернізму. В ній є своя глибина, яка змушує задуматись "а як би я повела себе на його місці?"
Вікі підказує, що одним із жанрів, у якому пише автор є магічний реалізм, і я цілком погоджуюсь з цим, бо те, що описано у книзі по-іншому не назвеш. Це зовсім не фентезі, але точно якась фантастика або аномалія. Щось, що виходить за межі розуміння і не вкладається в звичайний устрій життя, хоча на початку книги ми маємо дуже влучну цитату: "Хаос — це порядок, який потрібно розшифрувати", взяту з Книги Протилежностей, і яка ще буде згадуватись у тексті одним із персонажів книги. Вважаю цю цитату своєрідним попередженням про описані події.
Взагалі, я навіть не знаю для чого і навіщо ця книга була написана, але я точно знаю, що буду перечитувати, щоб краще її зрозуміти. Незважаючи на своєрідний стиль письма автора (довгі абзаци та речення, відсутні пунктуаційні знаки, крім коми й крапки, пряма мова не оформлена за правилами, а йде суцільним потоком в одному реченні, початок прямої мови позначено просто великою літерою посеред речення), мені, на диво, було легко і швидко читати десь до середини книги. Потім я трошки знудилась, бо хотілось пошвидше вже дізнатись, чим же все це скінчиться, а в кінці я взагалі була дуже зла, бо я ненавиджу книги з відкритим фіналом, вважаю це злочином проти людяності, не для того я поринала в історію, щоб мене отак кинули наприкінці 🥲
Поки читала, моя оцінка книги змінювалась в межах від 3/5, до 4/5, навіть коли виклала список прочитаного, то спочатку поставила 3,8/5, але поки писала відгук, незважаючи на те обурення, яке викликав у мене відкритий фінал, я все одно змінила таки на 4/5, бо автор мене зацікавив і я хочу знайомитись з його творчістю ще ❤️
Окремо хочу відзначити чудове видання з кольоровими форзацами та мінімалістичними ілюстраціями на початку та в кінці книги ❤️❤️

Після "Хронік Амбера" мені, з одного боку дуже хотілось почитати інші твори батечка Желязни, а з іншого - боялась розчаруватись, що не все таке крутезне. Але сама доля підштовхнула мене до "Дороговказів" і я ні секунди не шкодую, що взялась саме за них 😌
Якщо мене колись спитають, за що я так люблю пана Роджера, то я просто покажу галерею з фотками смішних уривків, бо я закохалась в його гумор, якого завжди в міру і всі ці сміхунці доречні)
А ще відсилки, за які я готова розцілувати батечка, якби мала таку можливість 🥹
Після прочитання "Дороговказів", завдяки цим самим відсилкам я додала у бажанки десь 4 книги (ну ок, 2 з них були там так давно, що я вже й забула про них))
Отже, "Дороговкази" виявились максимально моєю комфортік книгою, від якої я кайфонула, посміялась, відпочила, впевнилась в абсолютній любові до автора і подолала страх перед іншими його книжками. Це було прекрасним завершенням літнього сезону, бальзамом на душу і доволі дієвими ліками для моєї багатостраждальної менталочки 😌

Книга, від якої я нічого не очікувала, була цікавою та приємною мандрівкою протягом місяця. Так, книжка невеличка, читається буквально за день, але я вирішила влаштувати собі челендж і читати її як справжній щоденник, тобто день в день протягом усього жовтня. Мушу сказати, мені такий експеримент дуже сподобався, тож наступного року читатиму так само 🖤
На жаль, не всі прототипи персонажів відгадала, та все ж більшість з них зчитувались миттєво. Хочу тепер ближче познайомитись з майже усіма відповідниками, окрім одного росіянина. Шкода, що і його було вписано в сюжет, але маємо, що маємо. Його показано не в найкращому світлі, він не є головним героєм, чи позитивним персонажем, а кончина його типова для росні, тож і на тому дякую.
І хоч фінал був дещо слабеньким, хотілось більше екшену від завершення Великої Гри, та все ж це була хороша, затишна історія, до якої тягне повертатись 😌

"Не бійся, любий мій Метелику. Я буду з тобою, завжди"

Я полюбила цей роман ще до його виходу, мені вистачило дізнатись, що "...Прихисток — інтернат, повний таємниць і жахіть", і все, він вже був приречений мені сподобатись 🖤
Тож коли побачила анонс, що його нарешті видадуть і яке саме видавництво взялось за його видання, не знаю, хто більше очікував виходу книги, пані Олекса, чи я, але коли отримала омріяний примірник, як бачите, дійсно майже всі читацькі плани посунула на користь "Прихистку" 😌
Та попри те, що роман мені дууууууже сподобався, все ж деякі мінуси теж проскочили:

- обсяг — так, роман чудовий, повністю завершений, але якби додати йому трошки сторінок, хоча б 100, то думаю, це пішло б тільки на користь, вдалося б краще розкрити сюжет і деяких персонажів (насправді мені просто хотілось як можна довше залишатись у Прихистку🙈);

- з усіх озвучених триґерів, особисто мене зачепили лиш згадки війни, не зовсім розумію, чи дуже обов'язково було її вписувати, але вже як є, знов таки, це моє суб'єктивне.

В іншому все задовільнило і хоч про те, що "Прихисток" чимось схожий на "Дім, в якому..." не згадав хіба лінивий, зізнаюсь, навіть мені вайбувало до певного моменту, най йому не грець, але це дуже швидко випарувалось, особливо після першої згадки тієї ж війни..

А шо по персонажам? Зазвичай я їх не згадую у своїх "відгуках", але тут так і просяться. По-перше, їх дуже багато і вони мають не звичні нам імена, а свої внутрішні радше прізвиська, які так, чи інакше відображають їхню сутність і які вони можуть змінювати, повністю стираючи свою попередню особистість, починаючи жити з чистого аркуша. По-друге, ви, швидше за все, зможете асоціювати себе з кимось конкретним, в моєму випадку, це була Гарпія (і не тільки себе, вибачте, але я не можу уявляти Франсуа ніяк інакше, окрім як Аланом Рікманом в ролі Снейпа) 🖤

В кінці хочу додати, що це дуже крутий дебют, який вривається в топ прочитаного року з ноги і залишається в моєму серденьку 😌