Дуже довго я задивлялась на цю історію, але все відкладала, бо майже не бачила не неї відгуків. Але нарешті добралась і ділюся враженнями.

Історія розповідає про гоустрайтерку Флоренс, яка через певні життєві та особисті обставини не може дописати роман, дедлайн якого вже привітно маше їй рукою. Крім цього, у нас ще є цікавий привид-редактор, нетипова, але дуже колоритна родина, затишне містечко, загадки та їх розв’язка у фіналі, від якої у мене навіть трошки пробігли мурахи.

Це нетиповий ромком і саме цим мені він й сподобався. Тут немає забагато банальних романтичних сцен, проте є круті сюжетні лінії про самореалізацію і мрії, важливість нашого оточення та наше відчуття себе у соціумі, здорові родинні стосунки і справжню любов, яке є у всьому, що нас оточує 🤍

Загалом, мені сподобалось, я класно відпочила і швидко проковтнула цю історію. До того ж, я попала в сезон, який описується у книзі, квітучі дерева та грози, що додало неабиякої атмосфери до читання 🌸🌳⛈
Єдине,що я досі мрію, що колись видавництва почнуть зазначати наявність лгбт-ліній у книгах. Бо, коли ти цього не очікуєш і не налаштований на це, то може виникати якийсь дивний дисконнект з твоїми очікуваннями та реальністю.

⛈ “ Я відкинула голову назад і піднесла обличчя до грозового неба.
… тепер, коли я стояла в центрі міста, а моє взуття заливало водою, світ пахнув різким запахом дубів, що вишикувалися вздовж газонів, і солодкістю трави. Він писав, що під час дощу місто затихає.
Але в моїх вухах стояв гучний шум.”

❤️ “ Бо, зрештою, мій тато мав рацію щодо любові. Вона вірна, і вперта, і сповнена надії. Любов - це брат, який телефонує напередодні похорону, аби спитати, як справи з написанням останньої книжки. Це - сестра, котра сварить свою старшу, за те, що та завжди тікає. Це - танцівниця, що кружляє в порожній залі з приводом свого чоловіка й сама собі щось наспівує. … Це - життя, шалене та скінченне. Це - кілька простих слів, написаних від руки петлястим почерком.
Любов - це свято життя і смерті. Вона залишається з вами.“

Прочитала дилогію і повернулася написати свої враження від цієї історії.
Давайте одразу – вона неймовірна! 🔥
Антиутопія з крутезним посилом – гріхи та злочини людей посприяли появі монстрів, які розрушають міста, вбивають та оголяють справжні сутності людей.

Місто Істина розділилося навпіл: у Південному місті люди борються з монстрами та живуть в умовах війни, у Північному – платять за відносний спокій і роблять вигляд, що чудовиськ не існує. Та чи спрацює така стратегія?
Сюжет розповідає про двох молодих представників кожної половини міста Кейт та Огаста. Багато хто пише, що їх історія схожа на сучасних «Ромео та Джульєтту», але я категорично з цим не погоджуюсь.
Тут немає кохання і драми, проте підіймаються питання самоідентичності, батьківських взаємовідносин, власні вибори та питання: «Чи дійсно всі чудовиська є чудовиськами, а всі люди – Людьми?».

«Пекельна пісня» - про пошук себе і швидке дорослішання. «Дует наш темний» - вже про сформованих особистостей, які борються за Істину (в усіх сенсах цього слова). Особисто мені, друга частина сподобалася трошки більше, ніж перша, проте це не відміняє того, що вся історія неймовірна, філософська та неодмінно заслуговує вашої уваги.

P.s. а ще, якщо ви меломан, як я і обожнюєте красиву музику, раджу переслухати красиві твори зі скрипкою, бо музиці і її впливу на душу людини тут надається окреме місце 🤍

Навіть не знаю з чого почати. Ще пару днів тому дочитала цю дилогію, але не відпускає й досі.
Багато бачила відгуків, ніби друга частина слабша за першу, проте особисто мені вона сподобалася ще більше, ніж «Пекельна пісня».

Пів року минуло від останніх подій і в Істині з’являється новий монстр – той, хто вселяється в людей та змушує їх вбивати, той, кого неможливо побачити, той, хто вселяється і в саму Кейт. Як на мене, то це просто неймовірна алюзія на те, як інколи люди у нашому світі починають вести себе агресивно, наче в них дійсно «щось» вселяється. У цій частині більше сюжетних ліній, ніж у першій, ми бачимо зростання наших головних героїв та становлення антагоністів з минулих частин.

Під час читання не раз ловила себе на думці, що якби цю частину екранізували, то це був би просто неймовірний фільм, наповнений і драмою, і сенсами, і екшеном, і красивезною музикою 🎻
Ех… мрії-мрії…

Я була готова до того, що кінцівка розіб’є мені серце, проте не очікувала, що мене вона пронзить мене настільки сильно.
Після прочитання залишилось дуже багато думок, які намагаєшся зібрати до купи та якесь відчуття пустоти всередині. Така собі, емоційна стряска, яка залишає після себе повне обнуління.

Історія неймовірна, я просто закохалась у неї, але для себе вирішила, що якщо у авторки всі кінцівки такі емоційні, як ці, то я не буду її читати більше ніколи, бо моє серце просто розірветься 💔

Офіційно кажу, що, на сьогоднішній день, це мій улюблений роман!
Теплий, саркастичний, цікавий, душевний, сповнений затишку і любові 🤍

Але про все по порядку.
Головна героїня, Анімант Крамб, - дівчина з заможної родини, яка за певних обставин опиняється у Лондоні й починає працювати помічницею сварливого, але дуже харизматичного бібліотекаря.

Не очікувала від цієї книги нічого особливого, але я отримала купу задоволення. Мені так зрезонувала Анімант і я прониклась такою симпатією до кожного персонажа історії, що 500 сторінок пролетіли занадто швидко, хоча я й намагалася смакувати та розтягувати цю книгу якомога довше. Не вийшло... Тому хочу ще!
( знаю, що є продовження історії про подругу головної героїні - Елізу, тому терпляче чекаю на український переклад ) 🥹

Для мене, тут було ідеально все: і атмосфера осінньо-зимового Лондону, і величезна бібліотека з книжками, бали, чаювання, неідеальні і "живі" персонажі, цікаві діалоги, і така красива закоханість, що переростає у щось більше 💫
Не вистачає мені такий історій про чисте і просте кохання, де немає пошлості і надмірної драми)
Одним словом, склалось просто все!
І це я ще не згадала про чарівне оформлення, що додає атмосфери ✨

Тому рекомендую всім-всім, й особливо, романтичним натурам)
Думаю, у вас, так само й як у мене, буде періодично щемити серденько і розливатися тепло всередині від милоти ❤️

Давайте одразу - це не та книга, яку треба оцінювати. Це не історія, не біографії, це саме щоденники реальної людини: дата - запис. Все)
Думаю, це важливо зазначити, бо бачила відгуки, де багато хто писав, що їм було нудно читати)

Але я скажу інше.
Я кайфонула! Я дуже повільно розтягувала ці мемуари і читала їх тоді, коли мозку хотілося відпочити від якихось насичених подіями історій. Мені завжди цікаво знайомитися з думками та життям відомих особистостей і зазначати, що вони такі ж самі звичайні люди, як і ми з вами 😌
Було відчуття, наче я слідкую за життям мого давнього друга)

Багато цитат запало мені в душу (і у нотатник теж 😅). Інтелектуальний гумор - це те, що супроводжує ці щоденники весь час 🫶🏻
В кінці буде лірично, а ще "шалено, глибоко, іронічно, щиро. Де не кожен день - свято, але кожен - життя" 💫

Тому, якщо готові до такого відпочинку - купуйте, читайте і знайомтеся ближче не тільки з геніальним актором, але й з чудовою людиною)