Якщо після двох частин "Хронік Буресвітла" ви вважаєте що знаєте щось про Рошар — викиньте то з голови, бо "Присяжник" переверне ті знання з ніг на голову.
Далінар — принциповий та благородний брат загиблого короля. Але його минуле ховає великі таємниці. Ким насправді є Чорношип? Скажу прямо — готуйтеся до всього, бо ми ж знаємо, що Б. Сандерсон не створює персонажів з легкими долями і Далінар чергове цьому підтвердження.
Але автор не зосередить свою увагу тільки на одному персонажі. В цій частині відбулося розкриття героїв які мене дратували та тих, які раніше для мене були неважливими. Чудові персонажі вийшли. Чудові, але як же боляче вони мені зробили.
В цілому ця книга подарувала мені різноманітні емоції. Я сміялася, плакала, перебувала в шоці і так по колу. Прекрасна книжка, що ще сказати💔. Не знаю чого чекати від автора далі (хоча ні, трохи знаю, бо вже почала "Ритм війни") але готуюся максимально до всього, бо фантазія Б. Сандерсона безмежна, а от мої нерви ні.
Наостанок скажу про переклад, бо я та щасливиця яка має примірник з "ексклюзивним" Аманом😒. Він дійсно поганий, особливо на початку книги, але чим далі, тим краще. Хочу вірити, що далі переклад дійсно ставав краще, а не я деградувала до рівня цього "шедевру". Тож знову наполегливо раджу всім читати "Хроніки Буресвітла", але вдвічі наполегливіше раджу шукати новий наклад!

Я не планувала читати цю книгу, але дізналася, що перед читанням "Мідноголового Демона" варто ознайомитися з книгою яку переосмислювала авторка і ось я це зробила.
Історія дорослішання Девіда не була простою, але разом з тим від неї так тепло на душі. Життєвий шлях героя від сироти до успішного письменника був багатим на події, людей та емоції. Автор чудово пише характери своїх персонажів і тому жоден не лишає байдужим. А ще ця книга досконалий зріз тогочасних життєвих правил і деякі з них зараз здаються дуже дивними.
Звісно, як представник класики Ч.Діккенс пише доволі повільно та об'ємно, але у випадку цієї книги мені всього було достатньо. Це та проза яка мене заспокоює і дарує відчуття того що врешті-решт все буде добре. А що ще зараз може буди важливішим?)
Що ж тепер можна з чистою совістю переходити до "Мідноголового демона", але мені страшно 🙈.

"Нефритове місто" Ф. Лі
На острові Кеконь нефрит є найбільшою цінністю, тому що він джерело надзвичайних сил. І, звичайно ж така цінність не може бути непоміченою в світі. Була війна і тепер Кеконь живе у хиткій рівновазі зі світом, але на самому острові теж точаться локальні війни між кланами.
В центрі сюжету сім'я Каул - вони правлять Безгірним кланом і на їх долю випадає багато труднощів. Ця історія розповість нам про міцність сімейних уз, та про віру в себе, про зради, обмани та про боротьбу за владу. І всі це приправлене дрібкою магії.
У цієї історії були всі шанси сподобатись мені, але чомусь я залишилась на її узбіччі. Ні герої, ні їх проблеми мене не зачепили і я лише спостерігала за тим наскільки швидко все полетить шкереберть.
Це не значить, що книга погана, бо читати її легко і, думаю, багатьом вона припаде до душі, але не мені. На жаль🤷🏻‍♀️.

Хм, не люблю писати негативні відгуки на книги, та й причини для негативу занадто суб'єктивні тож скажу як є: ця книга змусила мене почуватися старою.
Виявляється я стара для любовних трикутників які незрозуміло як тримаються купи. Стара для почуттів які або виникають від того що хтось пахне персиками, або їх впритул не помічають і списують на дружбу🤦🏻‍♀️. Стара для героїв які навмисно написані так аби ми, не дай Боже, не переплутали хто з цих красенів токсичний аб'юзер, а хто булочка з корицею. Стара для всесильних сил які змінять світ, але вони сховані в маленькій худенькій дівчині. Стара для світу який географічно не схожий на наш, але в ньому є все притаманне нашому (🤫і навіть Акціо Гаррі Поттер). Стара для книг в які автор вкладає дуже багато ідей, але реалізація яких відкладається до інших частини.
Напевне, не варто продовжувати, бо ви ж ще не знаєте що ця історія про Віксену яка є людиною і зростала в сиротинці. Вона займається запечатуванням могил, а дозвілля проводить з другом Нілом який є тигролаком і абсолютно непомітно закоханий в нашу Лисицю — це прізвисько головної героїні. Історія зрушує з мертвої точки коли на героїню нападають і її рятує Тео — вампір з довгим життєвим шляхом і замашками Едварда Каллена. Ну а далі на нас чекає обширний магічний світ, політичні інтриги, всесвітній злодій, Віксена то у крові то у вогні, запечатані спогади та ще купа всього...
Знаєте, незважаючи на мій не захват, в цій історії є плюс - вона легко читається. І це чудово, що в сучасній українській літературі з'являються такі історії, бо вони можуть зацікавити прихильників Сутінок чи інших підліткових книг, але я зі своєю суб'єктивністю краще постою подалі😒.
P. S. А хтось зрозумів до чого тут червоні лисиці?😅

З цією книгою у мене сталася справжня любов з першого погляду😍 Обкладинка, форзаци, зріз настільки гарні, що я не могла не придбати книгу і заздалегідь придумала собі, що всередині буде такий само прекрасний текст.

Я налаштувалася на щемливу історію брата і сестри, яких спочатку покинула мати, а потім мачуха вигнала з будинку і ось цей Голландський будинок проходить червоною ниткою через все життя наших героїв. І все це було, алеее... на жаль емоційно історія мене не зачепила.

"Та ми ж накладаємо на минуле теперішнє. Дивимося назад крізь призму того, що знаємо зараз, тому бачимо не тих людей, якими були, а тих якими є нині, а це означає, що минуле докорінно змінене."
Здавалося б неможливо нічого не відчувати до героїв у яких така складна доля, але ось вона така історія🤷🏻‍♀️. Мені було легко читати книгу, деякі думки навіть здалися цікавими - особливо про вплив теперішнього на спогади минулого, але емоційної прив'язки до когось з героїв у мене не було. Вони просто росли, десь навчались, десь жили і все. Кінець.

"Розчарування походить від очікувань..."

Я вже колись писала, що найважче мені оцінювати саме такі книги де загальна ідея чипляє, але втілення не викликає почуттів глибших за цікавість. Чи робить це книгу не вартою уваги? Звісно ні, бо кожен читач пропускає прочитане через власну призму сприйняття і для когось ця історія може бути найкращою, тому раджу кожному самому познайомитися з історією Мейв та Денні. Раптом саме ви її оціните по-максимуму.

"У житті бувають моменти, коли зриваєшся з місця, і минуле, на якому ти стояв, залишається позаду, а майбутнє, до якого прямуєш, іще не настало — і на мить ти зависаєш, не розуміючи нічого й нікого, навіть самого себе."