«Кладовище домашніх тварин» Стівена Кінга – це історія, яка не відпускає ще довго після прочитання. Моторошна, бридка, страшна, але водночас така, що неможливо відірватися. Це книга, яка викликає суперечливі емоції: страх, тривогу, захоплення і навіть певний вид залежності.

Я вперше прочитала її у 13 років і була вражена. У 22 вирішила перечитати – і знову відчула те саме. Вона справді доводить до краю. Якщо у Кінга є щось жорстоке, то я хочу це прочитати, бо ця історія неймовірно пронизлива у своїй жахливості.

За сюжетом, головний герой, Луїс Крід, разом із родиною переїжджає до нового будинку в маленькому містечку. Неподалік знаходиться старе кладовище, де місцеві жителі ховають домашніх улюбленців. Але за ним є ще одне, приховане місце, здатне повертати мертвих до життя… тільки не зовсім такими, якими вони були раніше.

Ця книга – не просто історія про магічний цвинтар. Це глибоке дослідження теми смерті, втрати та меж, які люди готові переступити заради тих, кого люблять. Вона випробовує психологічну стійкість читачів, я навіть не знаходжу слів, щоб описати, наскільки ця книга зачепила мене.

Але мені подобається цей мазохізм, і я б із задоволенням пішла на це ще раз. Це моя безумовна Кінгівська любов. Кажуть, що не варто починати читати автора з цієї книги, але я сказала б: як кому. Я почала, і мене затягнуло, і саме через це я полюбила Кінга. За ці мурашки, відчуття нудоти під час читання, бридкі описи та жорстокість

Це тверда 10/10

"Книголюби" мені дуже сподобалося. Я навіть ризикну сказати, що це найкращий любовний роман, який я читала🤭

Я кілька разів плакала. А я ніколи не плакала над іншими книгами Емілі Генрі, тільки сміялася... Мені дуже полюбилися герої,  і все в цій книзі здавало логічним та впорядкованим, як і стилі життя персонажів.

Я до кінця переживала, навіть знаючи, що авторка любить щасливі кінцівки і ніколи їм не зрадить) Але вона все одно тримала в напрузі.

Отже, у нас є Нора та Чарльз, обоє працюють в книжковій сфері, обоє, здається, недолюблюють одне одного. Але життя зводити їх в одному маленькому містечку, і змушує постійно перетинатися. Головна героїня Нора — це не типова героїня ррмантичної історії. Навпаки, у якомусь ромкомів 2000х вона була б тією поганою, безсердечною колишньою головного героя. І як же моні подобається, що авторка аксперементує з тропами та образами персонажів, виносячи їх за звичні рамки.

Отже, що мені полюбилося найбільше:

❤️Гарно прописані відносини та сюжетні лінії всіх персонажів
❤️Я зацінила відсилку до "Пляжного чтива"
❤️Прекрасне переосмислення канонічної антагоністки в ромкомах
❤️Немає бісячої тупості в поведінці героїв, хоч вони й не ідеальні, але я всіх розуміла, вони були правдоподібні
❤️Чудова секс сцена, без крінжі, і як же мені сподобалося, що навіть в такий момент герої не відходять від своїх життєвих принципів (хто читав, той зрозуміє😅)

І цей список можна продовжувати. Книжка дуже крута, я не можу дочекатися наступних. Здається, що з кожною роботою авторка вдосконалюється. Адже кожна наступна написана книга заходить мені все більше🔥

Я дуже довго цуралася прочитання цієї книжки, бо знала, що мені буде важко/неприємно/бридко її читати. Я буду злитися, сумувати, біситися, і це читання аж ніяк не можна буде зарахувати до приємних😒

Але велика кількість посилань на цей твір нарешті змусили мене взяти його в руки

Отже, що ми маємо: тоталітарна держава Гілеад, у якій вся влада належить військовим, а жінки знаходяться на найнижчих сходинках суспільства. Через проблему народжуваності, всіх жінок, які можуть виносити та народити дитину, перетворюють на служниць та відправляють у сім'ї високопосадовців з цією метою. Головна героїня колись мала сім'ю, роботу, друзів. Зараз же вона служниця, яка не має ніяких прав і мусить підкорюватися наказам інших. І це її історія.

Як я й передбачала, читалася книга важко. З одного боку через тематику, а з іншого через саму манеру оповіді. Сюжет не має звичної структури: зав'язка, розвиток дій і тд. Спочатку це мене дратувало, я не бачила, куди саме ми рухаємося. Це ніби рандомно вирваний з контексту епізод життя. Вкінці я звісно зрозуміла, чому саме оповідь має таку структуру, і зацінила ідею: для такого задуму сама ця манера і є доречною. Але процес читання більшої частини книги затягнувся саме через цей момент🤷🏻‍♀️

Я рада, що нарешті знайшла в собі сили дійти до цієї історії. Вона безумовно важлива та цікава. Як би важко не було її читати

Чи дійсно кохання, а цій книзі було настільки огидним? 🤔

Я б так не сказала! Вже вдруге Коллін Гувер змушує мене відкласти всі свої справи, щоб чим швидше дізнатися таємниці головних героїв.

Її книги — це точно не легке чтиво. Якщо вам хочеться передбачуваності, впевненості в щасливій кінцівці, багато сміху, неймовірно казкового та романтичного кохання — то візьміть якийсь ромком 😅

Якщо ж вам хочеться загадок, неоднозначних героїв, важких життєвих подій та рішень, неідеальності, інтриги та болі — можете прочитати "Огидне кохання"

Події відбуваються у двох часових проміжках: теперішньому від лиця головної героїні та минулому від лиця головного героя. І цей прийом точно не новий, але саме він змусив мене прочитати книгу за один день, адже як сильно мені хотілося дізнатися, що сталося з головним героєм, що зробило його таким, яким він є зараз.

І хоч я багато разів по колу засуджувала багато їхніх рішень, закочувала очі, хотіла стукнути когось з них, щоб вони нарешті почали вести себе адекватніше, мені все одно сподобалося це читати (я трохи мазохістка в цьому плані😅)

Можливо,  після вилизаної ромкомної історії кохання, мені потрібно було щось таке: трохи живіше, правдоподібніше (в плані тупості головних героїв), болючіше, з реальними, а не висмоктаними з пальця конфліктами🤷🏻‍♀️

Це одна з тих книг, що зачаровує з перших сторінок. Атмосферна, глибока, емоційна – вона поєднує у собі кохання, подорожі в часі, пошук себе і боротьбу за майбутнє. Найбільше мені сподобалося, як авторка вплела історичні події боротьби Ірландії за незалежність у XX столітті в сюжет, зробивши їх не просто фоном, а важливою складовою історії🔥

Герої – бубочки! Вони живі, справжні, з яскравими характерами. Їхні почуття і вибори викликають співпереживання, змушують перейматися їхньою долею. А ще – ця книга буквально наповнена духом Ірландії: її природою, культурою, традиціями. І це мене захопило чи не найбільше. Захотілося почати гуглити і досліджувати цей історичний період ще більше.

Ця книга нагадала мені "Звіяних вітром" – у тому сенсі, як майстерно авторка змогла інтегрувати особисті історії персонажів у великий історичний контекст. А ще трохи серіал "Чужоземка"

Загалом раджу всім, хто любить атмосферні історії, які зачіпають серце. Буду читати цю авторку й далі