🌟Що ж, на цій ноті наші шляхи з пані Євгенією розходяться. 
Мені дуже прикро і я дійсно хотіла, щоб книга мені сподобалась, але, на жаль, чим далі я просувалась текстом, тим очевидніше було що краще вже не стане. 

🌟Читання для мене – це перш за все ескапізм. Я люблю поринати в історії, які не трапляться зі мною в реальності, бо саме від неї я тікаю щовечора. 
Ця книга відчувалась як випуск «Говорить Україна» і мені не було смішно. 

🌟Події в книзі відбуваються в період зимових свят (від Романа до Йордана) за часів перших блекаутів. 
Головний герой – Максим, художник та архітектор вивозить хворого на деменцію батька з Києва в село, батько часто забуває де знаходиться, його лякають звуки тривоги та вибухи.

🌟До села приїздить Яна, вона давно живе в Португалії, але для написання дисертації з етнографії збирає матеріали про зимові ворожіння, звичаї та обряди. 
Оселяється Яна у сусідній з Максимом хаті тож у них починається щось типу сітуейшеншип. 

🌟Оця частина була навіть непогана, душевна така, трохи ностальгії, романтики, навіть містики. 
Далі ми забиваємо на Яну, бо до Максима з приводом та без по черзі приїжджають родичі, друзі та знайомі. Нас занурюють у чуже, повне турбот життя. 
Ось 17-річний син, який планує у 18 піти добровольцем на фронт, ось колишня дружина-німка, яка сина відпускати, звісно, не хоче, ось рідний брат-військовий, його дружина та маленький син, який ні секунди не сидить на місці, ось мама, яка давно розлучена з хворим батьком і завжди на стороні колишньої дружини Максима. Список героїв не повний. 

🌟Усі ці люди та їх особисті драми заповнюють сторінки книги. Сюжету як такого нема. 
Я знаю усіх цих людей і ви їх знаєте також, це ваші родичі, друзі, знайомі та колеги, це ті самі проблеми які ви вирішуєте щодня, ті самі звуки повітряної тривоги та вибухи які нам не дають забути. 

🌟Знаю, що ця книга, як і всі інші книги Євгенії Кузнєцової знайдуть свого читача. Вона підійде тим, хто любить реалізм та шукає знайомі сюжети й персонажів. 
Я б радила Кузнєцову людям у яких читання не є основним хобі, тут є над чим посміятися та поплакати, але нема над чим задуматися. 

Мені до біса сподобалось.

✨Знаєте, я вже дуже балувана, не часто трапляється таке що от прям розпирає від книжки. Тут все склалось як треба, я навіть пробачила автору описи батальних сцен.

✨Тож що перед нами?
Перед нами початок масштабного циклу з 7 книг у жанрі наукової фантастики із замахом на космооперу.

✨Події відбуваються на Марсі, головний герой – Дерроу вже три роки працює пекельним дайвером на шахті, пів року тому він одружився, йому 16.

✨Головний герой належить до касти Червоних – по факту рабів, які важко працюють за їжу і живуть під землею. Їхня тривалість життя не перевищує 40-50 років.

✨Червоні гарують у шахтах заради великої мети – видобутку гелію-3 без якого неможливе тераформування Марсу, бо мільйони людей, не таких сильних та відважних як Червоні, чекають можливості оселитись на планеті. Таку легенду просуває Суспільство.

«Суспільство – це найвища ланка еволюції, єдина відповідь».

✨Простими словами – це імперія.
Імперія із чітким кастовим поділом, настільки чітким, що кожна каста має колір, не лише колір вбрання, а буквально біологічний колір.

«Сірі солдати нишпорять по містах, забезпечуючи порядок і покору ієрархії. Білі контролюють суди та відповідають за ідеологію. На Рожевих — царина насолоди та обслуга високих Кольорів. Срібло рахує гроші, маніпулює фінансами та логістикою. Жовті вивчають ліки й науки. Зелень розробляє технології. Сині літають між зірками. Мідні розвʼязують бюрократичні питання. Кожен Колір має своє призначення.
Кожен Колір так або інакше підтримує Золотих».

Перехід із касти в касту неможливий.

✨Дерроу не ставить собі екзистенційних питань, не прагне глобальних змін, він молодий, запальний та закоханий, але ж він головний герой, тому буквально на 50 сторінці нас очікує доволі передбачуваний плот твіст з якого і почнеться його шлях.

✨Фактично, перша частина – це вступ, ми знайомимось з головним героєм, світоустроєм та лором майбутньої саги. Дерроу не руйнує систему й не очолює революцію проти режиму (ще 6 книг попереду, не забувайте).

✨Щоб піти проти системи треба стати кимось, вибитись в люди. Опустимо момент з переходом до іншої касти, бо наш герой опиняється на таких собі Голодних іграх в стилі Римської імперії (це навчання в них таке, все складно.)
І Дерроу вчиться. Вчиться будувати стосунки, всередині спільноти, бути її частиною, відрізняти правду від брехні, грати по правилах та порушувати їх, врешті решт вчиться бути лідером. Здобуває він і більш практичні навички, як от виживання в екстремальних умовах, орієнтування на місцевості, тактиці, стратегії та бойовим мистецтвам.
Словом, автор закладає хорошу базу і в прискореному темпі влаштує персонажу школу життя, бо це все йому знадобиться у наступних частинах.

✨Дерроу мені сподобався, люблю я, знаєте, морально сірих персонажів з травматичним минулим.
Його дії та рішення подекуди викликали в мене щире захоплення і було важко повірити, що це той самий хлопчик якого ми зустрічаємо на початку книги. Я не назвала б його генієм, але він хитрий, метикуватий, швидко вчиться та реагує на подразники. А ще оточує себе правильними людьми, коротше, лідерські якості присутні.

✨І наостанок. По рівню епічності та плот твістам навіть Фонда Лі бере пачку дзиґарів, міцне хмільне літрове та відходить від Пірса Брауна на перекур.
Це було прям дуже харашо, думаю, сусіди чули мої «ОГО!» о другій ночі.

Небо, коли там друга частина?

Взялася я за цю книгу з трьох причин:
1️⃣ Women’s prize
2️⃣ Зацікавленість темою громадянської війни на Шрі-Ланці
3️⃣ Книжковий клуб

⚪️Після «Сім місяців Малі Алмейди», яка стала кращою книгою грудня, мені хотілося почитати ще щось подібне. 
Направду, мене здивувало, що авторка народилась в США у 1980, бо під час читання я була впевнена що це принаймні частково автобіографічна історія. 

⚪️Книга охоплює 1981-1989 роки, першу декаду часів громадянської війни, яка загалом тривала 26 років та закінчилась у 2009. 
Ми спостерігаємо за Саші, та її родиною: батько, мати та четверо братів. 
Вони – таміли, представники національної меншини Шрі-Ланки, які прагнуть незалежності.
Саші розумна та талановита дівчина, вона гарно вчиться й планує стати лікаркою, але війна вносить свої корективи. 

⚪️Книга відгукується українському читачеві, вона важка, болюча і подекуди надто передбачувана, бо ми маємо схожий досвід. Але ця війна інша. Вона не про нас. 

⚪️Скажу зараз жахливу річ, але уся емпатія, яку мені ще вдалось зберегти, досі зі мною. Мені не було важко читати цей роман перебуваючи в емоційній ямі. Впевнена, багато хто мене зрозуміє. 

⚪️Я раджу цю книгу, якщо вас не тригерить тема і ви прагнете розширити читацькі горизонти. Але «Сім місяців Маалі Алмейди» раджу більше. 

🌟Книга, про сюжет якої важко розказати без спойлерів, але я спробую. 

🌟На Ішіґуро в мене були великі сподівання і вони справдились, пройнялась я текстом десь з другої половини книги й на клуб йшла з оцінкою 4/5 або ж 8/10, а вийшла з тією, що ви бачите вгорі. 
«Не відпускай мене» надзвичайно вдалий вибір для обговорення, ми просиділи майже до закриття книгарні. 

🌟Книгу зараховують до жанру антиутопії та наукової фантастики, для мене це радше психологічний роман/драма події в якій відбуваються на тлі антиутопії. До того ж у сучасних реаліях дуже легко уявити це «тло». 

🌟Історія багатогранна та глибока, автор порушує питання гуманізму та людської гідності, прав людини, які даються їй від народження та що таке людина в цілому. 

✨ Події відбуваються у 90-х, в Англії у світі де після Другої світової війни науковий прогрес відбувся у трохи іншому напрямку. 
Головна героїня Кеті згадує своє дитинство та юність у школі-інтернаті, спочатку ніби усе зрозуміло, звичайні діти, звичайний інтернат у сільській місцевості, уроки, розваги, спільні заходи. Та чим далі ми просуваємось текстом, тим більше стає очевидно що все не так просто. 

🌟Кеті має найкращу подругу Рут, ну і бісила ж вона мене, їх взаєминам приділяється так багато уваги, що на певному етапі мені здавалось, що я читаю blind items про токсичні стосунки двох подруг, одна з яких домінує над іншою в усіх аспектах життя. 
Ще є Томмі, складний персонаж та справжній друг головної героїні і за сумісництвом хлопець який розбив мені серце у цій історії. 

🌟Далі без спойлерів не вийде, тому давайте повернемось до того, що це усе таки антиутопія. 
Книга має рейтинг 3,85 на goodreads, основна презентація та причина низьких оцінок полягає в питанні чому герої не бунтують проти системи, чому не борються за свої права, а лише пливуть за течією із тихим смиренням. 
У цій смиренності та покірності й криється відповідь. Вони просто не знали що так можна, вони зростали з усвідомленням свого «призначення» і ніколи не ставили його під сумнів. Може хтось і ставив, але не наші герої.  
Саме цим історія лякає – правдоподібністю.

🌟Як сказав автор в інтерв’ю до 20-річчя книги, цей текст про емоції, а не про сюжет. Вона змушує думати та рефлексувати, тому будьте готові. 

🌟На мою не експертну думку, книга написана у потрібному місці та в потрібний час, якби її видали зараз бестселером вона навряд стала б. А якби ця ідея спала на думку сучасним авторам, то її реалізація не була б такою хорошою. 

🌟Вважаю знайомство з автором вдалим та планую його продовжити «Похованим велетнем», але трохи згодом. 

🌸Прочитала вчора цю історію-доповнення до «Чаклунства шипів».
Мила казочка на вечір в перерві між книгами, якщо вам сподобалось Чаклунство, то і ця історія припаде до душі.

🌼моє основне побажання авторка виконала – Сайлеса було достатньо (бо багато Сайлеса бути не може)💚
На goodreads подивилась, що нових книжок з 2023 року Марґарет Роджерсон не видавала, how about приквел про цього чудового демона?