Книги Тесс Геррітсен — хороший вибір на вечір-два, коли не знаєш, чого хочеш. Це завжди очікувано якісна історія, нехай і не з тих, що викликають багато есоцій, — думала я, знайома з циклом про Ріццолі і Айлз.

Отже, після болісного розлучення Джулія купує старий будинок і під час робіт в саду знаходить в землі скелет, який пролежав там понад сотню років — скелет убитої жінки.
Прагнучи дізнатись про її долю. Джулія досліджує старі листи і документи, які залишились від попередньої власниці...

І тут авторка закидає читача в 19 сторіччя і починається один з найкращих вікторіанських детективів (хоч і в Бостоні), які я читала.

Надзвичайно рекомендую, історія захоплива і атмосферна, розв'язка дуже несподівана, а фінал - милий.

Не гірша за першу, більше філософічна та з містичною лінією, все ще готичний горор — і краще розкриває Галацію, вигадану країну, звідки родом головний герой.
Якщо сподобалась "Те, що тривожить мерців", цю теж варто читати.

Літературний прон без особливого сюжету, проте присутні деякі непогано зображені рефлексії і спроби самоконтролю у отця Белла, хоч і рівно до появи Поппі :)
Нуднувато, але принаймні не жахливо написано, на відміну від Руїни Троянд.

Алекс Істон, клятвенний солдат (для яких у його рідній мові навіть виділено окремий займенник), на прохання хворої подруги їде до маєтку, де вона живе зі своїм братом. Вже з перших сторінок, на яких Істон під'їжджає до маєтку, ми розуміємо, що з будинком і всією округою щось дуже не так — і все це в декораціях кінця 19 ст.
Це ретелінг Падіння дому Ашерів Едгара По, в якому авторка майстерно переплітає горор, легкий гумор з деякими фантастичними моментами. Персонажі живі і цікаві, але за невеликий час (бо книга менша за 200 сторінок) встигаєш вподобати їх і хвилюватись за їх долю.
Гарний переклад передає іронічний стиль авторки.
З хороших новин: видавництво Жорж видало відразу і наступну книгу в серії, а авторка анонсувала вихід третьої вже у вересні 2025!

Я повелась на великий захопливий відгук однієї з книжкових блогерок і купила.
Хоч це абсолютно не "мій" жанр, я впізнаю гарний сюжет і авторський стиль, коли їх бачу — так от, це не той випадок.
Тут жахливо все: кострубатий типу — сюжет, який нібито є перші сторінок 50, максимально крінжові описи еротичних сцен, плаский гумор на рівні підлітків 12-13 років і такі ж пласкі персонажі, в цілому поганий авторський стиль, пересипаний недоліками перекладу (трапляються русизми) та поганою роботою коректора — немало одруківок.
Це погано написаний порнофанфік, яких купами насипано у відповідних спільнотах, не ведіться, воно не варте видання у палітурці і вашого часу. Фу.