Це просто жесть… Я в ступорі від третього тому 😳. Попередні два були, м'яко кажучи, не сильно гуманними, а зараз це вже геть інший рівень жорстокості. Особливо зважаючи на те, що усе це трапляється з дітьми…
Я спершу вважала Одзен жорстокою — беру свої слова назад. Права вона була, коли казала, що інші білі свистки не такі ніжні, як вона, і назвала їх "вилупками вищого гатунку". Це ще дуже делікатне означення і надзвичайне применшення, принаймні щодо одного з них. Вже боюсь дізнатися про інших 😕.
Щодо сюжету, то після кількох тижнів виживальних тренування під керівництвом наставниці, Ріко і Реґ знову вирушили в дорогу. Перед цим Одзен, котра, як виявилося, ненавидить дурити дітей, "з моторошною безжальністю не приховала від них нічого" стосовно небезпек, що підстерігатимуть їх далі на шляху до дна Безодні, і деяких її таємниць.
Почвари з глибин виявились смертельно небезпечними, але далеко не найстрашнішою загрозою. Те, що дітлахам довелось пережити, в голові не вкладається 🫣. А що в недавньому минулому спіткало їхню нову знайому Наначі та її подругу Міті, так званих незворотніх? 😱 Це ж яким треба бути покидьком і нелюдом, щоб проводити такі жахливі експерименти над дітьми, завідомо прирікаючи нещасних на долю гіршу за смерть?
Чим далі, тим темнішою, моторошнішою, жорстокішою й драматичнішою стає історія. Навіть страшно уявити, з чим далі зіткнуться смілива, але слабка тілом, Ріко та безпам'ятний Реґ - "міцний, аж ікла можна обламати, але він полохливе зайченя і з рішеннями гальмує".
Надіюсь, хоч крихітний шанс на успіх у них все ж є, адже дівчинка, хоч і вразлива, але вже чимало змогла пережити. А робохлопчик ладен на все, аби її захистити. Та й спогади наче поволі пробують повертатись.
З одного боку, хочеться пошвидше прочитати наступний том, щоб дізнатись долю героїв і розкрити решту див і таємниць Безодні. З іншого ж, трохи лячно, адже привабливі й милі обкладинки приховують дедалі моторошніші жахіття всередині. Що ж буде в останньому, 12-му томі? 👀