Елізабет Ґілберт
Елізабет Ґілберт – американська письменниця, авторка бестселера «Їсти, молитися, кохати», який ви можете знати за екранізацією із Джулією Робертс у головній ролі. Сьогодні розповімо трохи більше про її життя та про те, які ще книжки то-о-очно варті вашої уваги!
| Дата народження | 1969 |
| Місце народження | Вотербері, штат Коннектикут, США |
| Освіта | Нью-Йоркський університет, спеціальність «Політологія» |
| Досягнення |
|
| Мова текстів | англійська |
| Діяльність | письменниця |
Особисте життя Елізабет Ґілберт
Елізабет народилася в 1969 році в містечку Вотербері (штат Коннектикут) в родині, яка аж ніяк не пов’язана з літературною діяльністю. Її батько був інженером на хімічній компанії, а мати працювала медсестрою. Дитинство Елізабет Ґілберт та її молодшої сестри Кетрін Ґілберт-Мердок (яка, до речі, теж стала письменницею) пройшло на невеликій фермі далеко від міста. Телебачення та радіо там не було, тож сестри писали і ставили невеличкі п’єси, щоб розважитися. Таким-от був їхній перший крок до письменництва.
Елізабет здобула освіту в Нью-Йоркському університеті за спеціальністю «Політологія». Після завершення навчання вона кілька років подорожувала країною. За цей час вона спробувала себе в кількох сферах: працювала і офіціанткою, і кухаркою, і журналісткою. Багато історій з цього періоду життя Ґілберт стали основою для її майбутніх книжок.
Авторка розповідає, що на неї та її майбутню професію свого часу дуже вплинули такі книжки:
- «Чарівник країни Оз» Лімана Френк Баума;
- «Холодний дім» і «Девід Коперфільд» Ч. Дікенса;
- «Розмисли. Наодинці з собою» Марка Аврелія.
А як щодо кохання? Жінка була одружена двічі. Перший шлюб із Майклом Купером тривав вісім років і розпався, бо Елізабет пішла від Купера до іншого. До речі, у книжці «Їсти, молитися, кохати» авторка розповідає про свій нещасливий шлюб та розлучення з чоловіком. З 2007 по 2015 рік Ґілберт була в шлюбі з Хосе Нуньєсом. Пара познайомилася на Балі під час подорожей, які авторка також описує в «Їсти, молитися, кохати».
Через кілька місяців Елізабет на своїй Facebook-сторінці повідомила, що перебуває у стосунках з Райєю Еліас – письменницею та своєю найкращою подругою, у якої було діагностовано рак. У 2017 році вони відсвяткували весілля, та воно не мало юридичної сили, а на початку 2018 року Райї не стало.
Творча діяльність
Дебютувала Елізабет Ґілберт у 1993 році оповіданням «Пілігрими», яке надрукували в рубриці «Дебют молодого письменника» журналу «Esquire». Лише задумайтесь: до цього «Esquire» жодного разу не публікував авторів, які досі ніде не видавалися – Елізабет стала першою!
Після цього Ґілберт працювала в багатьох журналах позаштатною авторкою і журналісткою. Її твори здобували літературні нагороди, а за однією із статей, де розповідалося про часи, коли Елізабет працювала офіціанткою в танцювальному барі «Бридкий койот», навіть було знято фільм.
Після цього у авторки почалася насичена літературна кар’єра. Згодом світ побачили різні твори Ґілберт: збірка оповідань «Пілігрими», роман «Суворі чоловіки», «Їсти, молитися, кохати», який став світовим бестселером та був екранізованим, «Вдома на полиці», «Природа всіх речей», «Місто дівчат» та інші книжки, багато з яких перекладено українською.
У 2023 році Ґілберт оголосила про вихід книжки “The Snow Forest". В анотації йшлося про релігійну російську родину, яка 44 роки жила в засніженому лісі Сибіру, приховано від решти світу. Авторка отримала шквал справедливої критики через книжку про росіян у той час, коли російська армія веде війну проти України. Елізабет Ґілберт дослухалася до шанувальників з усього світу та опублікувала на своїй Instagram-сторінці заяву про те, що не публікуватиме цю історію.
Найкращі видання
Книжки Елізабет Ґілберт надихають на самопізнання та запрошують до сміливих змін і подорожей до самих себе. Якщо це те, чого ви зараз потребуєте – ось три видання, які ми радимо найдужче:
- «Їсти, молитися, кохати»;
- «Місто дівчат»;
- «Природа всіх речей».
Яскрава, зухвала і несподівано ніжна історія про життя жінки поза правилами, про помилки, свободу і… красу бути собою. Ця книга – мов шампанське у спекотну ніч: спершу п’янить, потім зворушує, а потім залишає за собою довгий післясмак. 🥂📖
📖 Сюжет
1940-ві. 19-річна Вівіан Морріс, молода й не дуже дисциплінована дівчина з багатої родини, після невдачі в коледжі потрапляє до театру в Нью-Йорку. Світ яскравих декорацій, вільних поглядів і розкутості змінює її назавжди. Вівіан багато помиляється, але ще більше – вчиться. І поступово перетворюється на жінку, яка знає, чого хоче від життя.
Це історія її дорослішання, вечірок, гучних провалів і тихих перемог. І все це – у формі щирого листа до молодої жінки. Вівіан не ідеальна, і саме це робить її неймовірною. Вона не боїться розповідати про свої помилки. Вона не просить вибачення за свою сексуальність. Вона живе. І зрештою вчиться цінувати не те, що "правильно", а те, що щиро.
🌟 Атмосфера Нью-Йорка 40-х – жива, барвиста, як фільм у стилі ретро.
«Місто дівчат» – це не про дівчат, які шукають любов. Це про жінок, які шукають (і знаходять) себе. Це святкування життя, сексуальності, сили й краси помилок.
Вівіан Морріс – героїня, яку хочеться обійняти, а потім... трохи наслідувати💋
Елізабет Ґілберт у «Природі всіх речей» відкриває перед читачами дивовижну, глибоку й витончену історію жінки-науковиці, яка шукає своє місце в світі, повному обмежень, стереотипів і таємниць природи. Це книга, яка розвивається повільно, я періодично відкладала і поверталася до неї, але тільки тому, що хотіла розтягнути цей нектар та читати у підходящому настрої.
Події розгортаються у XIX столітті. Головна героїня, Алма Віттакер, народжується в родині ботаніків і з дитинства занурена у світ науки, рослин і книг. Її життя – це дослідження, пошуки істини і… пошуки себе. Але головне в цій книзі – не сюжет, а шлях. Це шлях до самопізнання, до внутрішньої свободи, до природи речей – і людських, і небесних.
Алма – незвична, складна, дуже реальна. Вона не ідеальна, але саме в цьому її сила. Вона мислить глибоко, не боїться задавати незручні питання і, що найважливіше, вибирає бути собою у світі, що цього не вітає.
✨ Це історія про жіночу мудрість, інтелект і пошуки істини поза межами стандартів. Книга про право бути такою, як ти є.
Кому сподобається?
📚 Тим, хто любить повільні, глибокі романи з філософським підтекстом.
🌿 Тим, хто цікавиться природознавством, наукою, мандрами і історією жінок у світі, де панують чоловіки.
💡 Тим, хто шукає натхнення і відповіді на великі питання життя.
«Природа всіх речей» – це не просто роман, це досвід. Вона вимагає тиші, уважності й відкритого серця. І якщо ви дасте їй час, вона подарує вам нове бачення – світу, себе, любові й науки.
Товстунець : 700 сторінок. Але ж як гарно написано😍
19 століття і жінка в науці.В той час, коли в Америці ще існує рабство, вища освіта лише для чоловіків. Виклик для того часу, погодьтеся.
В романі багато персонажів, але головна постать — Алма Віттекер. В образі головної героїні зібрано: гострий розум, допитливість, прагнення щось віднайти, але в той же час ця пані потребувала звичайних жіночих бажань та сімʼї. Світ для неї — велич недосліджених елементів, які вона прагне вивчити.
Тут нема щасливого любовного фіналу з купою дітей. Але Алма все ж таки в якійсь мірі знаходить своє щастя, приймаючи світ та випробування на себе та вишукуючи в них щось добре. Інколи вона по дитячому наївна, але образ Алми дуже цікавий та багатогранний.
Це лише друга книга авторки, яку я прочитала. Але можу зробити висновок, що Ґілберт пише про жінок, які не мають сімʼї та дітей. Але ці жінки знаходять себе, самостверджуються. Кожна з них має свій характер, розум та особливу сміливість. Алма віднайшла себе в науці. І це було її щастям.
Рекомендую 10/10
Elizabeth Gilbert
⠀
«Місто дівчат»
Ґілберт Елізабет
Видавництво Старого Лева 2019
⠀
Дозволь собі -
Жити
Боятися
Любити
Бути собою
Просто дозволь!
⠀
Я не розуміла ціль і суть цієї книжки майже до кінця.
⠀
Книжка читалася легко, але без ентузіазму.
⠀
Я дивувалася: чому всі так захопливо пишуть про цю книжку?
Чого я не бачу?
⠀
Коли мені залишилося 200 сторінок, моя Марічка сказала:
Чекай останніх 30 сторінок!
⠀
Для мене ця цифра 78.
Це книжка останніх 78 сторінок!
⠀
Цитата:
⠀
«- Що з того, Френку? Припустімо, ти слабак. І що? Поясни мені.
- Тоді виходить, що я боягуз.
- І що з того? - не відступала я.
- Ну, це означає, що я не чоловік, а ганчірка.
Він пробурмотів це так тихо, що я ледве почула.
- Е ні, помиляєшся, - я ще ніколи не була так твердо впевнена в тому, що казала. - Помиляєшся, Френку. Це не означає, що ти ганчірка. Хочеш знати, що це насправді означає? А нічого не означає! Нічогісінького!
Він збентежено закліпав очима. Я ще ніколи не розмовляла з ним так суворо.
- А тепер слухай мене, Френку Ґрекко, - мовила я. - Якщо ти боягуз - припустімо, що так воно і є, - це нічого не означає. Моя тітка Пеґ - пиячка. Вона п‘є і не може стриматись. Алкоголь нищить її життя і її саму. І знаєш, що це означає? А нічого. Думаєш, якщо вона не може тримати себе в руках, то вона погана людина? Ганчірка? Ясно, що ні. Просто така вона вже є. З нею просто стався алкоголізм, Френку. З людьми всяке стається. Ми такі, які є, і з цим нічого не вдієш»
Чому? Бо вона написана легко, без претензій на геніальність, зате з чудовим гумором (історія про оленячий крик мене просто порвала! 😆). Ґілберт не намагається нав’язати свої істини — вона сама шукає відповіді на питання про натхнення. І це якраз головний посил книги: творити для власного задоволення, не зациклюючись на майбутньому успіху чи можливій невдачі.
Авторка відкрито ділиться своїми страхами, сумнівами й невдачами, а також історіями створення своїх культових книг «Їсти, молитися, кохати» і «Природа всіх речей». І ти читаєш, киваєш і думаєш: «Блін, все ж так просто! Треба просто взяти й почати!»
Я отримала величезне задоволення від цієї книги і тепер нестримно хочу творити
Ця книга розповідає про сексуальність, свободу, про відвагу бути собою, і право жити так, як тобі хочеться.
А також мене захопила історія про кохання, спорідненість, підтримка та розуміння один одного.
Тяжкі часи під час війни, підтримка морського флоту, мініатюрні пʼєси, які підтримували дух бійців 😌
Особливо із захопленням читала та уявляла всі поставленні ними пʼєси, наче була там разом із ним.
Дівчина Вівіан, яка «зі смаком» 😜
Книжка розповідає шлях її життя: досягнення в успіху, про помилки, як бути жінкою та пізнання себе.
Рекомендую книгу до прочитання, я щиро засмакувала роман 🍓
«Їсти, молись, кохати» написана настільки добре, що навіть якщо ви ніколи не опинялися в ситуації головної героїні, її переживання і вибори здаються знайомими та зрозумілими. Вона змушує задуматися про те, чого ми насправді хочемо, і, можливо, навіть зробити якісь зміни у своєму житті – хоча б записатися на курси італійської чи дістати давно забуту подушку для медитацій.
Ця книга про пошук себе, нові враження та відкритість до життя. Якщо вам хочеться легкого, але глибокого читання – це чудовий варіант.
Антураж — театр, бурлеск, богема — так занурює у світ роману, що вся ця безтурботність ненав’язливо проникає у власні думки, звільняючи від зайвих тривог і побутових клопотів. Краще за будь-який ромашковий чай.
Втім, без мінусів не обійшлося. Вся книга побудована як розповідь літньої жінки про минулі стосунки, але найяскравіша частина присвячена її молодості в Нью-Йорку, коли вона ще навіть не знала цього чоловіка. Ідея зрозуміла: авторка хотіла показати весь шлях — від підліткових років до старості. Але чому тоді саме ці стосунки винесені у центр, якщо їм відведено лише 10% книги?
Цей дисонанс відчувається особливо яскраво: кільком місяцям юності присвячена більша частина роману, а решта життя описана поспіхом. Так, розлого писати про воєнний і повоєнний періоди у тому ж дусі було б неісторично — епоха розважального театру минула. Але в підсумку мотив, який мав би стати основним, виглядає радше привідкритими дверима, ніж повноцінним входом у історію.
І все ж я закриваю очі на цю композиційну проблему. Бо ті емоції, які подарувала мені ця книга, важливіші за будь-який раціональний аналіз. Хай живуть жінки!
Це не просто історія про жінку, яка втратила себе і вирушила в подорож. Це історія про нас усіх – у моменти, коли ми стоїмо на роздоріжжі, розчавлені тягарем власних помилок, нездійснених надій, болю втрат і страху перед тим, що буде далі.
Коли життя розсипається, у нас є два варіанти: або хапатися за уламки, сподіваючись склеїти їх докупи, або зробити крок у порожнечу – туди, де немає гарантій, немає готових рішень, тільки чесний, навіть болючий, діалог із собою. Головна героїня обирає другий шлях.
В Італії вона вчиться заново відчувати. Вона дозволяє собі насолоджуватися – їжею, моментами, спокоєм. І в цьому щось дуже справжнє, бо як часто ми забуваємо жити, обмежуючи себе нескінченним «треба», «мусиш», «повинна».
В Індії вона проходить крізь темряву. Медитація – це не просто тиша, це зустріч із власними демонами, власною нестабільністю. Це боротьба з розумом, який не хоче мовчати, який висуває претензії, нагадує про минуле, про всі недосконалості. Це спроба навчитися довіряти, навіть коли нічого не зрозуміло.
В Індонезії – вона вчиться знову віддавати, приймати життя таким, яким воно є, не намагаючись його контролювати. Тут з’являється баланс. Тут вона знаходить не когось, хто її «врятує», а когось, з ким вона може бути собою.
Ця книга не про втечу. Вона про право шукати. Про право дозволити собі перерву, не виправдовуючись. Про право бути щасливим – навіть після того, як усе зруйнувалося.
Чи варто читати? Якщо у вас є питання до себе, якщо ви відчуваєте, що щось не так, але не знаєте, що саме – можливо, ця книга не дасть відповідей. Але вона підкаже, що ви маєте право їх шукати.
"Їсти, молитися, кохати" – це не просто книга. Це запитання: «А що зробиш ти, коли зрозумієш, що більше не можеш залишатися там, де ти є?»
Окремим задоволенням було читати про закулісся "Лілеї", про злети та падіння акторів. І загалом стосунки між героями здавалися такими справжніми, книгу важко було відкласти, дуже хотілося дізнатися, що там далі.
Я вкотре переконалася, що Елізабет Ґілберт пише про справжніх та сильних жінок, а мені особисто це дуже імпонує.
