Лора Новлін

Вся книга здалась мені нудною і читалась без великого ентузіазму до крайніх розділів…

"Найкраще" в книзі це останні сторінок 20, там вже були всі емоції від радості до сліз від болю за головних героїв ❤️‍🩹

Але все ж загальне враження 6/10

Готові розбити собі серце..? То це для вас, цікава та повчальна книга про 2 підлітків які ніяк не могли нормально поговорити, та признати що один до одного відчувають… ( і це історія не з тих, які завершуються і «жили вони довго та щасливо») але мені дуже сподобалось 🥺💔 раджу

Ця книга була доволі приємним читанням! Вона явно орієнтована на молодшу аудиторію. Сюжет повернув мене у шкільні роки, нагадавши про всі злети й падіння, які супроводжують пошуки себе у юності. Фінал став для мене найбільшим розчаруванням. Я знала, що історія матиме трагічний кінець, але все одно хотіла зрозуміти, через що був весь цей ажіотаж. Однак раптова смерть Фінна здалася надто поспішною. Я приймаю, що не всі історії кохання закінчуються щасливо — це нормально. Але його персонаж заслуговував на більш гідне завершення. Книга не викликала у мене сильного смутку — радше залишила відчуття розчарування.

Рецензія на «Якби ж я сказав їй» Лори Новлін

Другу частину дилогії Лори Новлін «Якби ж я сказав їй» я чекала з цікавістю, адже перша книга — «Якби він був зі мною» — залишила сильне враження. Однак продовження виявилося дещо сумнівним.

✨ Структура роману
Авторка поділила книгу на три окремі частини:
1️⃣- Останні дні Отем та Фінні
Це була для мене найцікавіша й найдинамічніша частина. У ній відчувається емоційна напруга, а події розгортаються швидко та насичено, тож фактично «проковтнула» ці розділи за кілька годин. Саме ця частина зберігає дух першої книги та нагадує про ту сильну емоційну складову, яка приваблювала читачів у «Якби він був зі мною».
2️⃣- Історія Джека, найкращого друга Фінні
Тут починаються проблеми з динамікою та інтересом. Джек майже не викликає співпереживання або емоційної прив’язаності. Якщо у першому романі він був швидше другорядним персонажем, то тут йому відведена ціла велика частина, яка, на жаль, виявляється затягнутою та «порожньою». Часом здається, ніби це матеріал, який не увійшов до першої книги, і його «пришили» сюди для розширення обсягу.
3️⃣- Опис вагітності Отем
Ця частина читалася швидше, однак залишилося відчуття, що її можна було зробити стислішою — наприклад, як бонусну главу чи епілог до першої книги. Адже все, що відбувається з Отем, не настільки нове та не несе великої додаткової цінності в порівнянні з розв’язкою першої частини.

✨ Нові персонажі та загальна атмосфера
В «Якби ж я сказав їй» з’являється помітно більше нових дійових осіб, однак вони не викликають сильного інтересу чи співпереживання. Багато з них здаються шаблонними, а їхні історії повторюються або губляться серед надмірної кількості однотипних епізодів про сум і страждання. Можливо, ідеї для образів цих героїв були непоганими, але їхнє втілення вийшло недостатньо глибоким.
Часом ловиш себе на думці, що хотілося б дізнатися більше про інших героїнь чи героїв, наприклад про Сільві, про яку авторка згадує, але не розвиває сюжетні лінії так, щоб це захоплювало. Натомість фокус зміщується на повтори вже відомих проблем Отем чи страждання Джека.

✨Якщо коротко, то перша частина дилогії («Якби він був зі мною») може цілком самостійно завершувати історію і не потребує продовження.

«Якби ж я сказав їй» більше нагадує чернетку або набір вирізаних сцен, які з певних причин не потрапили до першої книги. Частково вони справді цікаві (особливо початок про останні дні Отем і Фінні), але більша частина роману зливається в монотонну та розтягнуту оповідь.

✨Вердикт
«Якби ж я сказав їй» не дотягує до емоційної сили та цілісності першої книги, тому шанувальникам історії радитиму залишити у серці світлі спогади про «Якби він був зі мною», а якщо читати продовження, то лише з розумінням, що це скоріше доповнення чи чернетка, а не повноцінний другий роман.

Не можу сказати, що книга справила на мене особливого враження, але висновки я зробила наступні:

не потрібно марнувати час на недомовки, скажу завтра, зроблю пізніше, тому що ми не знаємо яке те завтра чи пізніше буде. варто бути вдячними за минуле, цінувати сьогодні та щиро мріяти про майбутнє;

не потрібно боятись розповісти про свої почуття, особливо якщо щиро віриш, що це та сама людина одна на мільйон;

не потрібно зустрічатись або бути із тими людьми, яких любиш не по-особливому, тому що ти не забираєш їх шанс бути щасливими.

Я не жалкую, що прочитала, але серце було розбите, уроки корисні винесені.

Ця книга — це пряме попадання в саме серце!

Вона не має заплутаного сюжету, проте зачаровує своєю простотою та легкістю. Це історія про те саме перше кохання — неповторне, трохи заплутане й незрозуміле, але водночас щире та справжнє. Читаючи її, я ніби дорослішала разом із головною героїнею, проживаючи всі її емоції та переживання. Окрім того, книга нагадує про цінність дружби — того, без чого важко уявити наше життя.

Але давайте перейдемо до головного — Отем і Фінн. Іноді ми приховуємо свої почуття, боячись чужої реакції, а потім шкодуємо про це. Саме це й сталося між героями. Вони йдуть кожен своєю дорогою, але всередині все ще відчувають щось одне до одного. Проте жоден не наважується зробити перший крок… Ця історія ще раз нагадала мені, що треба жити тут і зараз, не відкладати на потім те, що відчуваєш.

Вся книга — це суцільне «А що, якби?..» Власне це й описує назва книги, яка ідеально передає її суть. Це один із тих випадків, коли ти щиро сподіваєшся, що це «якби» нарешті стане реальністю.

Ця історія змусила мене відчути купу різних емоцій, і саме тому вона потрапляє до списку моїх улюблених за лютий. Це однозначно 10/10!

P.S. Завдяки цій книзі я дізналася про цікаву традицію — на Новий рік стукати дерев’яними ложками об горщики. І в моїй уяві одразу постала картинка: яскраві феєрверки, гуркіт посуду, сміх людей, які з радістю зустрічають свято.

Мабуть, я вже надто доросла для підліткової драми, щоб вона мене зачепила. Історія не викликала абсолютно ніяких емоцій, окрім нудьги. Підлітковий максималізм і драматизування взагалі не відгукується в мені.

Була думка, що хоча б кінець зможе викликати якісь емоції, але цього так само не сталось.

Чуттєва історія дорослішання та першого кохання. Отем та Фін двоє друзів з дитинства, дружба яких поступово згасає. Отем знаходить нове оточення, зустрічає перше захоплення. Фін також знаходить своє призначення і перші стосунки. Здавалось вони втратили шанс. Вчинки змінюють їх та їхні долі. Коротка мить щастя, яке переживуть головні герої - це все що вони мають.

Про що історія:
- про дорослішання, підліткову невпевненість;
- про проблеми в сім'ях, що відбиваються на підлітках;
- про вибір свого життєвого шляху після школи;
- про перше кохання;
- про перші помилки;
- про віру в себе;
- про долю випадковостей в нашому житті.

Якщо ви хочете чогось ніжного, чуттєвого, ця книга для вас.

Мені книга була заслабенька, головна ідея була класна, але от її виконання..ну так собі. От наче від початку книги розумієш, що в кінці головні герої не будуть разом і часом я себе ловила на думці, що їм і не судилося. Багато людей називають цю історію чутливою і та яка викликає сльози, але мене вона не зачепила..

✨Давайте так, хлопець про якого йде мова в цих книгах – помирає. 
Це не спойлер, це буквально перша сторінка першої книги, та й назва з оформленням непрозоро натякають, що хеппі енду не буде. 

✨Маленьке нагадування для тих хто читав давно, або взагалі не читав «Якби він був зі мною». Це сумна та щемка історія про двох підлітків – Отем та Фінні, які все життя були закохані один в одного, але через низку подій та страх втратити дружбу зізналися у своїх почуттях надто пізно. 
Вони мали буквально один день перед тим як нещасний випадок розлучив їх. 

✨В принципі, історія цілком завершена і продовження не потребує, але…
У передмові авторка написала, що «Фінні мав померти для неї» та й перша книжка була доволі успішною. 

✨Тож про що і для кого ця книга?
Спочатку, я думала, що це буде просто переказ першої частини від особи Фінні, він, безперечно, заслуговує свого pov, але ціла книжка-переказ це якось ту мач. 
На щастя, авторка була такої ж думки й лише 150 сторінок книги написані від імені хлопця. Ось в ній описані події ближче до кінця «Якби він був зі мною» очима Фінні. 
Друга частина вже написана від Джека – найкращого друга, а третя від Отем. 

✨Мені сподобалось. Якщо вас зачепила перша книга, то і ця має зайти. 
Це все ще сумна історія про нещасне кохання підлітків, але з акцентом на ментальному здоровʼї, проживанні горя та травми, турботи про себе та своїх близьких та усвідомлення себе в цьому світі. А головне, герої продовжують рухатись вперед та жити життя несучи в собі біль і спогади про кохану людину. 

✨Якщо ви налаштовані на підліткову меланхолійну історію без вайбу «Ейфорії» зі схожими на реальних персонажів-учнів старшої школи – ця дилогія для вас. 
Від мене тверда 4, я отримала те що хотіла. 

"Якби ж я сказав їй" продовження "Якби він був зі мною", яке розриває серце і дає відповіді на ті питання, що не давали спокою після першої книги. Тут більше болю, більше зізнань і більше невимовних слів, які так і залишилися між рядками. Авторка відкриває інший бік історії, показуючи, як різні люди можуть переживати одні й ті ж події зовсім по-різному. Це історія про те, як важливо говорити про свої почуття, поки ще є час. Бо іноді навіть одне речення може змінити все.

Ці книги залишають по собі порожнечу, змушуючи задуматися, скільки моментів у житті ми втрачаємо через страх чи невпевненість.

Ця книга — не просто історія про кохання, а глибоке занурення у світ емоцій, сумнівів і нездійснених можливостей. Це історія про те, як доля може бути несправедливою, як маленькі вибори можуть змінити все, і як ми часто усвідомлюємо найголовніше занадто пізно. Авторка майстерно передає почуття втрати, болю та незворотності, змушуючи читача прожити кожну емоцію разом із героями. Це книга, яка залишає після себе довгий і важкий післясмак, сповнений думок про те, що могло бути, якби...