М. Л. Ріо

"You can justify anything if you do it poeticall enough." - Act 4, Prologue

Усім любителям напруги, драми, театру та жанру dark academia присвячується. Книга відкривається тим, що головний герой Олівер виходить з в'язниці, але детектив, який вів справу впевнений, що вбивство скоїв не він. То чому Олівер так тримається за своє зізнання і що насправді трапилося 10 років тому?

Семеро друзів-однокурсників відвідують престижний університет, куди важко потрапити і ще легше вилетіти, якщо ти справді не гориш мистецтвом. Кожен з них має певний типаж — героя чи лиходія, впевненої красуні чи сором'язливої "дівчини-у-біді" - і Олівер серед них другорядний персонаж. Ніколи не на першому плані, завжди у чийсь тіні. Але чи погано це? Чи кожен з нас готовий бути головним героєм, чи здатні переманити на себе погляди усіх присутніх? Та і, на мою думку, знайти роботу для актора другорядних ролей набагато легше. Вміти підіграти іншим і висвітлити їхню роль — це теж важливе театральне уміння.

Але вся їх тонка напрацьована рутина ламається, коли друзям видають ролі, не типові для їхнього звичайного поділу. І театр стає реальністю: заздрість, ревнощі, агресія, сльози, напруга у кожній сцені. Доки один з них не помирає. Ми знаємо, хто в кінці кінців розплатиться за цей злочин, але хто ж таки винний?

"Actors are by nature volatile - alchemic creatures composed of incendiary elements, emotion and ego and envy. Heat them up, stir them together, and sometimes you get gold. Sometimes disaster." - Act 1, Scene 11

Книга про людські емоції та почуття, висвітлені під збільшувальним склом театральної сцени. Герої не вміють зупинитися і так вживаються у свої ролі, що на секунду стають реінкарнацією Макбету, Цезаря чи Ромео. Кожна сцена тримає в напрузі, і навіть коли нам розкривається розв'язка, вона не дає чіткого розподілу між реальністю та Шекспіром. Все могло б бути простіше, якби це було реальне життя, але у акторів ніколи не було варіанту зробити "просто". Все заради театру. Заради лірики. І кінцівка так само залишає по собі магічну трикрапку, наче читач може додумати сам кінець історії, який його задовольнить.

Автор добре передає атмосферу театру. В тексті ви знайдете багато посилань до Шекспіра й це захоплює. Мабуть, для мене це була б дуже складна робота. Але цитати підібрані влучно.

Книга розповідає про події, що стались під час навчання 10 років потому. Від лиця одного з семи друзів, що весь цей час сидів за ґратами за вбивство Річарда (одного з друзів). Та щось весь час все ж таки непокоїть детектива Колборна, щось не стикується в цій загадковій історії. Він хоче знати правду. Нарешті Олівер готовий її розповісти.

Правда потрохи відкривається, книжка має несподіване закінчення. І дійсно історія написана добре. Ми дізнаємось більше про життя кожного героя, детальніше про складне навчання в університеті та про складнощі, які виникають у цей період. Кожен грає свою роль і в реальності, а не на сцені, дуже важко позбутися її. Все це призводить до жахливих наслідків, або може таки полегшення для інших?

| Що буде далі, коли ми опинимося на краю урвища?
Спочатку розплата. Потім падіння |
⠀
М. Л. Ріо
«Ніби ми злодії»🕯️
⠀
ця книга вражає своєю химерною атмосферою. манера написання, настрій книги, події та емоції героїв мене підкорили і я з впевненістю можу сказати, що ця історія буде мною перечитана😍
⠀
ви ж знаєте, як то буває? думаєш, що то просто ще одна гарна книга ззовні, але по факту отримуєш роман із домішками детективу та ЛГБТ лінією. скажу, що вона тут не яскраво виражена, бо задум історії будується зовсім на іншому.
⠀
скоріш за все, ця історія матиме другу частину. бо ну хто ж так завершує книгу?😩
⠀
ділюся з вами невеликим уривком з книги, щоб ви могли зрозуміти, як елегантно автор жонглює порівняннями🥰
⠀
«Над головами в нас безжально виблискували зірки, ніби дружки скла, розкидані по небу. Кожен нерв у моєму тілі перетворився на оголений дріт, що тремтів від подиху холодного березневого
повітря».
⠀
ну і скажіть, що це не вау!😃
⠀
вже після прочитання книги я все одно маю запитання до Олівера: чому саме так він вчинив? невже не можна було залишити все, як є, або ж хоча б, спробувати зі всіма друзями поговорити?
⠀
якщо ви шукаєте книгу з атмосферою дарк академії і ви не відійшли ще від Геловіну — можете сміливо брати цю книгу. тут і любов, дружба, мистецтво та інтрига.
⠀
полюбилася мені історія за детально прописані образи головних героїв, їхні почуття та тонку натуру кожного з них🤎
⠀
а ви вже читали книгу, чи тільки плануєте?

P. S. тепер я хочу прочитати деякі книги, що згадуються в цій історії: «Король Лір», «Гамлет» та перечитати «Ромео та Джульєтту»😏

Коротко і ясно:
Мені дуже сподобалося, історія просто неймовірна❤️‍🔥 читалася легко, дуже гарно поєднали сюжет із Шекспірівськими поезіями

Одна з найкращих прочитаних книг за останній рік! Спочатку було незвично читати, адже формат іноді переходить на той, що у п'єсах, але до цього швидко звикаєш. Атмосфера дарк академії дуже влучила мені у настрій, адже я читала книгу якраз похмурою осінню. Шалено сподобалося переплетення шекспірівських сюжетів із реальним життям героїв, це було справді геніально і трагічно. Кінцівка змусила мене лити сльози декілька днів, однак це було варте того. Однозначно буду перечитувати!

Ця книга — справжній виклик для читача. Вона більше зосереджена на розкритті персонажів, ніж на подіях, тому якщо ви шукаєте динамічний сюжет, то можете розчаруватися. Атмосфера повільна, розтягнута, а детективна лінія не надто захоплююча 🥲

Основний акцент тут на героях, їхніх внутрішніх переживаннях, репетиціях вистав та нескінченних цитатах Шекспіра. Якщо ви любите поезію та глибокі роздуми — книга точно вам зайде. Якщо ж ні, то кількість вставок може здатися надмірною 😅

Загалом, це не легке читання, але варте уваги. Вона не така важка, як Таємна історія, проте має схожу атмосферу 🤪

Книга з атмосферою Dark Academia, театру, Шекспіра, кохання, пристрасті, дружби та різних почуттів. Чоловіку книга не сподобалась, тому в якийсь момент я навіть сумнівалась чи варто мені її читати. Я прочитала і зовсім про це не пожалкувала.

Головні герої Олівер, Джеймс, Рен, Річард, Мередіт, Філіппа та Александр. Багато дійових персонажів, але доволі швидко починаєш розуміти хто є хто. Лінія ведеться у двох часових проміжках і мені подобалось переключатись між ними. Детектив Колборн викликає симпатію, хоч він і не дуже позитивний персонаж. Але його діалоги з Олівером мені подобались.

Атмосфера була чудова. Навчання, студентство, театр і драма. Як на мене, забагато випивки на їх вік, але це ж американці. Їх завжди змальовують схильними до пиятики і наркотиків. Тому ці моменти були не дуже приємними. І сумно було за ситуації в родинах головних героїв. Покинуті і без розуміння з боку рідних, звичайно вони семеро зблизилися і стали сім'єю за ці 4 роки.

Олівер, Джеймс та Мередіт. Цей любовний трикутник, якщо його таким можна назвати, був вау. Накал пристрастей, ревнощі та вибір, тут дійсно є на що звернути увагу. А ось детективна складова була слабувата. В якийсь момент ти або розумієш хто винен і тебе все веде до того осяяння або просто забуваєш що хтось винен і просто насолоджуєшся атмосферою.

Що важливіше: те, що Цезаря вбили, чи те, що зробили це його найближчі друзі?
⠀
Те саме питання про смерть Цезаря, поставлене викладачем на початку книги надзвичайно влучно описує весь сюжет книги — Ви з самого початку точно знаєте що саме відбуватиметься, але насправді сюжетна канва — геть не важлива. Головне — це люди та їх маленькі особисті драми, які інколи зачіпали інших, а місцями спліталися в одну велику колективну трагедію. Головне — це вчинки, на які наважуються чи не наважуються люди. Головне — це совість та почуття провини, що може з’їсти людину з середини.
⠀
Протягом усього твору мене не покидало тривожне відчуття — усе просто наскрізь просякнуте духом тотальної руйнації — ніби ти стоїш у залі прекрасного античного театру і спостерігаєш: як сантиметр за сантиметром стінами повзуть маленькі тріщини, поєднуючись та утворюючи нищівне хитросплетіння; як маленький вогник чіпляється за краєчок куліси, розгортається, та перекидається на багряну завісу та арлекін; як повільно, майже не помітно руйнується фундамент будівлі...

Атмосфера історії абсолютно чарівна. Уявіть собі: Ви, ваші найближчі друзі, престижний мистецький університет на старовинній території, гуртожиток у замку, навчання справі, якою ви дихаєте, марите та живете... Звучить як ідеальне життя, еге ж? Але не все так просто — університетська політика — жорстка і невблаганна, омріяну освіту отримають тільки кращі з кращих, цей постійний тиск та надскладні завдання можуть зламати будь-кого та будь-що, навіть, здавалося б, міцну дружбу. Темна, напружена атмосфера ідеально доповнює трагедію, що розвертається перед нашими очима.
⠀
Хтось нарікає, що герої занадто часто розмовляють цитатами Шекспіра, але, як на мене, це тільки зайвий раз наголошує, що вони знаходяться на захмарному рівні залучення у світ Шекспіра та служить чудовою демонстрацією того, наскільки сильно митці можуть втікати від реальності та жити у своєму delusion world. Нічого нового, просто еліта займається незначущою для решти світу фігнею, яка є для них самих цілим світом.
⠀
Це щемка та трагічна історія, яка наприкінці обов’язково розіб’є ваше серце та залишить по собі забагато запитань, але це дійсно того варте ❤️‍🩹

Яка ж кайфова книга. Так, тут багато Шекспіра, але саме це робить текст таким прям насиченим, і вайб темної академії від цього максимальний. Персонажі класні. Фінал розтрощить вас на шматочки.

На жаль, розчарування. Забагато описів, цитат з творів Шекспіра, а самого сюжету мало.

Щодо жанру: це явно не трилер. Драма з натяком на детектив, але ніяк не трилер.
Щодо стилю написання: перші сторінок 100 далися важко. А все через велику кількість вставок шекспірівських творів. Потім їхня кількість зменшується і книга читається доволі непогано.
Щодо сюжету: він сподобався. Неочікуваною була ЛГБТ-складова.

Детектив у стилі дарк академії = неймовірно атмосферний роман! Це була моя перша книга в стилі дарк академії, і я вважаю, що цей перший раз був успішним🥹

Мені неймовірно сподобалася історія, головні герої та постійні згадки Шекспіра. Я ніби побувала за лаштунками акторського університету, в якому панують суперництво, дружба, сеkс, нарк0тики та постійна гра. Як на сцені, так і в житті.

І хоч ця книга мені надзвичайно сподобалася, але десь на середині книги я здогадалася, що відбулося насправді. Саме через це зняла бал в оцінці.

Багато хто каже, що не вірить героям через те, що вони навіть у буденних розмовах цитують Шекспіра, типу це неправдоподібно. А, як на мене, то це збіса правдоподібно! Просто уявіть: ви акторка/актор, постійно ставите пʼєси одного автора, яким ви марите та щиро захоплюєтеся. Чи не цитували б ви його роботи в звичайних розмовах однодумців, які точно знають, що ви маєте на увазі та що їм треба відповісти? Ні? А чи не цитуєте ви в житті меми, слова пісень, трендові звуки? Думаю, більшість цитує, так і актори роблять, але вони цитують пʼєси🥹

Загалом я раджу цю книгу до прочитання любителькам/лям темної академії, акторської атмосфери та Шекспіра🥰