Ребекка Кван

Якщо коротко, то це історія про жінку, яка раптово отримує можливість змінити своє життя і дізнатися, ким вона могла б стати в іншій реальності.

По відгуках я чекала більшого, але книга не зачепила. Сюжет здався затягнутим, герої – невиразними. Можливо, просто не мій формат, плюс головна героїня викликає тільки неприємні емоції.

Для мене це перехвалений бестселер.

із "жовтоликою" в мене була історія провокування нею нечитуна… рефлексувала, чому так сталося, адже ребекку кван я надзвичайно люблю і зрозуміла, що причина напевно в цьому: головна героїня занадто неприваблива.

досьє однієї з центральних героїнь таке: атена лю, успішна молода письменниця, мертва. отакий от старт. але головна героїня історії не вона, а джун гейворд, або, як вона називає себе пізніше, джуніпер сонг. у чому полягає зав’язка історії: атена та джун обидві письменниці, але перша дуже успішна, а друга — провалилася у своєму дебюті. вони товаришують (точніше, джун вважає, що атена просто використовує її компанію, аби відчувати себе впевненіше — типу як страшну подружку, але у світі книговидавництва). один вечір, коли вони разом випивали, закінчується у квартирі в атени, де та давиться і на очах джун помирає. джун в цих обставинах краде рукопис нового роману атени, про який вони говорили напередодні ввечері, аби видати його під своїм ім’ям. і, якщо що, це буквально перші сторінки книги — не спойлери, лише зав’язка сюжету. і далі ми спостерігаємо саморуйнівну подорож джун у виданні цього роману та подальшій кар’єрі письменниці.

в україномовних відгуках на цю книгу я зустрічала думки про те, що історія перетягує ковдру симпатії то на джун, то на атену і можна забути, хто тут насправді жертва… для мене ж історія була дуже однозначною. це сатира над такими людьми, як джун: заздрісними, заглибленими в жалість над собою, такими, які не можуть визнати — не всі ми будемо блискучими та неймовірно успішними. і це не несправедливість — це нормальний порядок життя. джун справедливо крає себе за власні вчинки та думки, тоді розіграє жертву, тоді вмикає жорстоку самовпевненість — жорстоку, бо зазвичай підживлену токсичним гнівом на інших людей. джун расистка на вкоріненому та нормалізованому рівні: коли вона приїжджає в чайнатаун, то думає про те, що там 100% високий рівень злочинності, тож почуває себе в небезпеці; вона робить безневинні для себе коментарі по типу «ці азіатки завжди стрункі та тендінтні»; вона вважає, що в масовій культурі всі зациклені на різноманітті, тому «різноманітним» авторам простіше у видавничій сфері; вона приміряє історію та культуру азії на себе, фактично видає себе за китаянку, вдягає цю ідентичність як костюм. джун із тих людей, які не будуть писати агресивні твіти із расистськими закликами, але расистка на такому побутовому рівні — не завжди шкідливо, але огидно від того, наскільки це вже увійшло у її свідомість. джун із тих людей, які кажуть «я не расистка, але…».

мені було цікаво читати цю книгу. цікаво, зокрема, тому, що ребекка кван американсько-китайська письмениця, вона така собі атена лю з історичними фентезійними романами на воєнну тематику. однак головна героїня, яка з її пера говорить у книзі від першої особи, як оповідачка, біла американка, яка експлуатує китайську культуру. і за цим цікаво спостерігати — як авторка вживається у її шкіру. джун не карикатурна біла, як ви могли би подумати. це не спроба кван посміятися над своїми умовними хейтерами. як на мене, то це цікавий експеримент. при чому вдалий.

ця книга не належить до моїх улюблених, але й претензій у мене до неї немає. реалістична, смішна у своїй сатирі, цікава сюжетно. не відчувається вимученою і легко читається. ну, окрім того факту, що особисто не співпереживаєш джун, а тому повернутися до читання складно.

обожнюю цю трилогію. просто 10/10!

Чесно кажучи, не дуже хотілось би мати таку подругу, як головна героїня, читаючи книжку взагалі не було відчуття приязні до неї. Історія про письменницю Джуніпер, що мала досить посередню видану книгу, навіть можна сказати, що ніяку. В неї досі жевріли надії про те, що вона напише бестселер і прославиться, але ще більше в ній було заздрощів до інших письменників, яким вдалось написати щось вартісне. Її ж подруга, Атена, також письменниця, написавши першу книгу стала відомою, та отримувала дуже великі гроші за неї, успіх книги просто феноменальний, її навіть хочуть екранізувати, та дуже чекають на наступні її роботи. Але сталось непередбачуване, ця дівчина загинула не довівши до пуття наступну книгу, чернетку якої вона дала почитати Джуніпер прямо перед смертю. І що ж зробить Джуніпер? Буду відверта, я очікувала від цієї книжки більшого. Сюжет мав бути цікавий і неординарний, але, на жаль, так не сталось, ще й кінцівка книжки взагалі ніяка, просто розчарувала... Цікавими в книзі виявились подробиці щодо шляху книжки від моменту написання до появи її на полицях в книгарнях, а також закулісні подробиці видавців та письменників, вплив соціальних мереж та реклами на рейтинги книги. В цілому – тверда 3 з 5 зірок.

При прочитанні я насолоджувалась кожною сторінкою.

Те, як все почалось і до чого прийшло було зовсім не тим, що я очікувала. Перші глави було щось типу: а де фентезі? Де магія? Потім дійшло.
Така важка доля Жинь, як їй довелось вибити собі місце в Сінеґарді, аби тільки не йти заміж, і навіть потім все одно відстоювати свою достойність.

Мені так подобалась дружба Кітая і Жинь, але також і ненависть Неджи і Жинь — відчувалось щось у ній багатообіцяюче.
Особливий біль — це спірлійці. Важка доля Спіру, винищений таким жахливим шляхом, ненависть всього народу, що надає величезну силу крізь роки.

Алтань 💔💔 те, як його зламали і все, що йому довелося пережити.. все це розривало серце.

Жорстокість мугенців та їх вчинки призвели власне до помсти, на яку і заслужили.

Зміни Жинь протягом всієї першої книги були достатньо відчутні. Шукаючи спочатку баланс, вона обрала свій шлях - шлях помсти і сили, яка скоріш за все зітре її. Думаю, після всього, що сталося, важко було б обрати просто сидіти й нічого не робити. Мені дуже шкода, бо Дзян та Жінка так намагалися врятувати її, захистити від розколу душі, від Фенікса, від тих руйнувань, що він принесе їй.

Хоча й зрозуміло, що ці дії надалі вестимуть до складнішої долі ГГ і жорстоких подій, інакше бути не могло.

Геніальна, затягуюча, як опіум, історія. Лишаю прямо в серці.

Всі читали анотацію — дві молоді письменниці ніби-то мали однакові можливості для початку успішної кар'єри. Але Атена успішна яскрава зірка, яка злетіла на вершину і покорила видавничу індустрію, а Джуніпер все ще не може віднайти свій голос, щоб стати популярною.

Життя — це сукупність випадковостей. Комусь удача посміхається, комусь — ні, хтось владно хапає її за хвіст. Чи можна вважати удачею, що твоя колега помирає у майже комічній ситуації — давиться тістом для оладок, а Джун безпроблемно забирає вже завершений рукопис історичного роману Атени? Як тепер пояснити видавцям, чому Джун так різко зацікавилася китайською історією і чому до цього ніколи не згадувала про те, що працює над романом? І найбільше питання — як переконати публіку, що у Джун є усі права публікуватися про історію країни, з якою вона не має жодного зв'язку.

Ми погружаємося у історію, як людина починає тонути у брехні. Як одна маленька поправка прізвища, щоб обманути пересічного покупця, переростає у сніжний ком брехні, параної, і як соціальні мережі отримали важіль впливу на видавничу індустрію через кенселінг та булінг. Джун перестає розрізняти правду від власних ілюзій, коли до того ж привид Атени починає переслідувати новопрославлену героїню — метафорично чи буквально. А ми повинні обрати сторону, чи дійсно наймання не-білих робітників у США перетворилося на карикатуру своєї первинної ідеї по "проставленню галочок"? Чи заздрість головної героїні настільки засліпила її, що Джун була готова знайти будь-яке причину, щоб пояснити різницю в успіхах між нею та "подругою"?

Про що книга? Про амбіції, талант, обман і ціну слави....а ще про расизм, культурне привласнення і владу соцмереж...ну і моральний вибір, межу між правдою і брехнею...У центрі сюжету Джун — письменниця, яка відчуває себе у тіні слави своєї більш успішної подруги і колеги Атени (та чи подруги насправді?). А потім Атена раптово помирає, а Джун, випадково чи ні, отримує її неопублікований рукопис. І от тут починаються ігри совісті з нездійсненими мріями...🫣

Це щось неймовірне. Книга яка мене знищила, розбила і водночас наповнила. Вся усіяна тригерами, які насправді неочікувано часто відсилають мене до сучасної війни в Україні. До наших реалій та стосунків із країною, що прагне поневолити нас так само як у цій книзі Імперія прагне поневолити інші народи.
Книга-протиріччя. Сповнена описів несправедливості та гніту від імперії, важливих соціальних проблем, страшного життя тих, чиє право на життя всіляко заперечується "тим, у чиїх руках вся влада". Ця історія нагадує читачам про ціну свободи, ціну незалежності. І разом з тим це ода любові до мови. Те, з якою ніжністю, любов'ю авторка описує мови, гру слів — нагадує мені чому обрала для себе саме філологію, змушує любити свою професію ще більше, прагнути пізнати ще більше. Однозначно ця книга, прочитана першою у 2025 році уже стає для мене однією з найкращих. Найкращих не лише за рік, а, напевно, за багато років.

Жовтолика — це роман про реальність. Спочатку це здається історією божевільного, але насправді, кожен зробив би так само на місці Джун)

Протягом усієї книги у мене буквально було відчуття наче мені хтось розповідає цю історію. У мене в голові вже згенерувався чийсь голос який начитує кожен рядок (причому з інтонацією). Повірте мені, це вже ознака гарного написання.

Мені дуже подобаються відкриті кінцівки. Тут, я думаю, саме така (хоча в принципі логічне завершення було). Це наче простір для уяви: шаблон є, безсонні ночі є, тож, будь ласка, ласкаво просимо, придумуйте що було б далі і не забудете цю історію ще довго 😁.
Короче, я обожнюю цю книгу

Цікаво, пізнавально, гарно написано.

Мені набагато більше сподобався «Вавилон», але мені подобається наскільки нестандартні у Кван ідеї)
Книжка викликає дуууже змішані почуття, спочатку читати було важко і не дуже цікаво, бо я не люблю крадіжки, і це для мене трохи дикість. Часто було відчуття дискомфорту та бруду. Ну і весь час питання «Чи засуджую я гг?». Дивно, але мені не хотілося, щоб вона всім зізнавалася, бо це було би вже тупо. Але я думаю, варто було від початку видаватися у співавторстві. А ще мені імпонує, що Ребекка Кван розглядає двосторонній расизм. І мені здається, чи під кінець гг просто зійшла з розуму???

Книга читалась легко. Сподобалась своєю цікавою історією про дівчину, яка після збігу обставин, в тому числі трагічних, стає відомою письменницею, а потім в одну мить стає ізгоєм і падає на саме дно. В книзі описуються проблеми сучасного книговидання (починаючи з проблем пошуку теми сюжету для книги, закінчуючи пошуками інструментів для збільшення продажів), людська заздрість, проблеми з інтелектуальною власністю, вплив соціальних мереж на самооцінку людини, расові питання, і як людина може/не може справитися із життєвими проблемами. Рекомендую до читання.