Шон Макфейт

Вельми цікава й досить цинічна книга про сучасну війну, такий собі «макіавеллізм» ХХІ сторіччя.

Написана вона 2019 року без врахування досвіду російсько-української війни останніх двох років. Цей досвід похитнув певні твердження автора і йому довелося написати спеціальну передмову для цього українського видання. Але, на мій погляд, незмінними й непохитними залишаються переважна більшість висновків цієї книги.

Книга невелика за обсягом, але містить чимало цікавого як про війни минулих віків, так і про сучасні війни. Дуже багато стає зрозумілим: чому сьогодні відбувається те, що відбувається, і чому воно стало можливим.

Слід визнати, що книга не додає оптимізму. Чому? Бо багато хто в Україні та, особливо, на Заході, ніяк не пристосується до нового характеру сучасних війн і не усвідомить, що сучасна війна – це не голлівудський блокбастер…

Нині війна кардинально змінилася, а переважна більшість країн – зовсім ні. Перш за все, це стосується їхніх політичних лідерів, а також їхніх армій, розвідувальних та спеціальних служб, аналітичних центрів, засобів масової інформації.

Для сучасної війни потрібні не тільки Воїни – потрібні воєнні Митці, стратеги, здатні думати, мислити. Якщо порівняти з музикою, то зараз потрібні не спеціалісти, що пишуть техно-музику на комп’ютері, а джазові виконавці, здатні щосекунди імпровізувати на будь-якому інструменті.

Останнім часом Захід зазнає постійних поразок. Через свою стратегічну слабкість Захід забув, як вигравати війни.

Наприклад, США пов’язали свою кінцеву мету з підтримкою глобального миру й процвітання, проте не змогли розробити зрозумілої великої стратегії для її досягнення.

Противники ж США пославили собі за мету сіяти у світі хаос. І вони його сіють постійно, вперто та наполегливо. Цей хаос, як гангрена, шириться й підриває світову безпеку.

Росії, щоб розхитати й перемогти Захід не треба бомбити Лондон, Париж чи Берлін. Досить розбомбити Сирію і змусити мільйони біженців ринути в Європу. Потім ці біженці розхитують європейські суспільства, потім піднімають голову націоналістичні партії (у переважній більшості – на російські ж гроші), які перемагають на виборах і кардинально змінюють свою політику. Справа зроблена: Захід роз’єднаний і неспроможний.

Слід також змінити уявлення не тільки про війну, а й про мир. У сучасному світі немає виключно стану війни чи виключно стану миру. Війна та мир співіснують, конфлікти завмирають і тліють. Часом вони вибухають. Це тенденція посилюється, про що свідчить щораз більша кількість ситуацій «ні війни, ні миру» та «вічних війн» у всьому світі.

Те ж стосується й уявлення про перемогу. Половина перемоги полягає в тому, щоб знати, який вона повинна мати вигляд, а для цього потрібна велика стратегія. Якщо від початку поставити перед собою недосяжні задачі, то перемогу ніколи не здобудеш. А простим оголошенням перемоги й виходом з конфлікту неможливо надурити нікого, особливо історію…

З огляду на події, що відбуваються в нашій країні або в Ізраїлі, ця книга втратила актуальність. Цікаво мені було читати лише історичні факти, які автор використовував як приклади.