Жоель Діккер

О Господи, детективна складова ШИКАРНА.
А от інше (а саме: написання книги цими героями, їх фрустрації, стогнання-кохання), якого там 50%, це суцільний або частковий фейспалм.

Але Написано цікаво!

І я навіть раджу) бо особисто прекрасно вмію читати по діагоналі банальщину і повтори))

Але ця книга:
По-перше, надто-надто доооовго і
По-друге...
Мене дуже дратували ці дебільно-наївні діалоги між 15річною шмарклявою дівкою та 34річним недорозвиненим чоловіком, у якого, видно, сталося підліткове дозрівання аж тільки зараз!

Нола психологічно хвора, що абсолютно не заважає їй також бути активною любителькою пострибати на дорослому Гаррі, бо як він не схоче її, вона себе закатрупить)

Гаррі слинява мямля, яка тане він цієї занадто рано фізично розвиненою білявочки, от нічого, бідося, з собою зробити не може, так її любить, просто з першого погляду...
Їх діалоги то окрема блювотна історія.

Напевно, я просто цинічна лярва, як цей містер Рот(адвокат Гаррі)

"Рот стенув плечима.
— Правду кажучи, я від самого початку мав рацію. Ця дівчинка була хвойда. Давала всьому місту, а Ґольдман просто пошився в дурні: закохався в неї по вуха, романтик прицюцькуватий, писав їй слиняві листи і навіть цілу книжку набазграв."

Ох, як я сміялася, коли Гаррі розказали, що кохання всього його життя, цей прекрасний білий янгол, брала за щоку у шерифа поліції.
Ну, нє, маю зазначити, що маленька це робила, щоб убезпечити свого нещасного Гаррі...
Ви навіть не уявляєте, що це мале 15річне дівча там витворяє, щоб захистити цього тендітного творчого 34річного невдаху-письменника. Просто занавєс!

А Гаррі-то безперечно невдаха! Який брехав цілому світу, але не в тому, в чому можна подумати, якщо ви ще не дочитали до останнього розділу))
Лузер, тюфтій і розбещувач малолітніх шльондр👌🔥

Гаррі:
"Ось що я робив, коли ішов із «Кларксу» о четвертій годині. Я сідав за кермо і їхав до школи. Ставав на паркувальному майданчику для вчителів, простісінько перед головним входом, і, ховаючись в авто, чекав, доки вона вийде. Коли вона з’являлася, я враз сповнювався життя, сили… Мені вистачало щастя мимохідь побачити її: я дивився на неї, аж доки вона сідала в шкільний автобус, а потім іще чекав, коли той автобус зникне вдалині."


Додам, що Нола сама на нього стрибала, умовляла, майже шантажувати... На її хвору думку, якщо пропозиція себе чоловіка не торкає, ну що ж, треба вкоротити собі віку😂:

"Гаррі дізнався про все те від Ерні Пінкаса о десятій ранку. Той довго грюкав у двері й, угледівши Гаррі в халаті і з розпатланою чуприною, зрозумів, що розбудив його.
— Я подумав, що вам ніхто не скаже, ото і прийшов, — сказав він.
— Про що не скаже?
— Це Нола.
— Що Нола?
— Вона намагалася вкоротити собі віку. Намагалася накласти на себе руки."

Додам декілька прикладів діалогів голубків:

"— То ви не вважаєте мене бридкою?
— Бридкою? Ох, Ноло, ти така гарна!
— Правда? Я так засмутилася… Думала, не подобаюся вам. Навіть хотіла виплигнути з вікна.
— Не кажи таке.
— То скажіть іще раз, що я гарна…"
Бугага😂


"— Ноло, нехай тобі! Ти так налякала мене!
— Он що я у вас викликаю! Страх, так?
— Ти добре знаєш, що це неправда… Що ти тут робиш?
Вона заплакала.
— Я й сама не знаю… Я так вас кохаю. Я ніколи такого не відчувала…
— Ти втекла з дому?
— Ага. Я кохаю вас, Гаррі. Чуєте? Я вас кохаю, як ніколи нікого не кохала і ніколи більше не кохатиму.
— Не кажи так, Ноло…
— Чому?"
Чому в мене ці діалоги викликають суцільний фейспалм 😂😂😂



"— Любий Гаррі, не дивіться на мене мов побитий пес. Обіцяєте ніколи не бути недобрим?
— Обіцяю.
— Просіть вибачення за всі ті дні, коли кидали мене саму під вашими дверми і жодного разу не відчинили мені.
— Ноло, пробач мені.
— Ви погано просите вибачення. Станьте на коліна. На коліна і просіть вибачення."

Оце нагадує виставу Шекспіра в театрі і гру дуже поганих акторів... Ця їх любов абсолютно не торкала, а від середини книги вже навіть дратувала. Бо вона, особисто мені, була якась пластикова, штучна, ненатуральна, перенасичена трагізмом і драмою.

Одразу попереджу, що автор крайнє радий тому, що видається в росії, що не ок. Обожнюю цю серію детективів, почала я з третьої частини, тому вирішила продовжувати читати не в хронологічному порядку, а як заманеться)) Маркус Гольдман, письменник, приїздить до свого друга, який був його викладачем в університеті, в гості. Це місце дуже гарне, маєток на березі моря, що має навіяти натхнення йому на написання книги. Але натхнення не прийшло, і Маркус повертається в місто, де дізнається, що його друга-викладача арештували за підозрою у вбивстві 30-річної давності, підлітку 15 років. Викрилась інформація, що в той час в нього був роман з підліткою, йому ж було 32 роки, і його найвідоміший роман був написаний під впливом романтичних стосунків з цією дівчиною. Маркус вирішує повернутись до друга аби допомогти розслідувати, що дійсно сталось 30 років тому. Я книжкою дуже-дуже задоволена. Коли я беру таку велику книгу в руки, спочатку мені страшно, що вона просто непідйомна, але сюжет так затягує, що неможливо відірватись. Я кожну вільну секунду старалась почитати. Для мене детективи Жоеля Діккера як детективи Агати Крісті, такі ж закручені та цікаві, і не хочеться вгадувати хто ж вбивця, я просто насолоджувалась сюжетом та книжкою.

спочатку думала, що це просто історія про зникнення дівчини, ну, судячи з анотації та назви, але все було набагато глибше. можна сказати, що я розбирала айсберг. :_)

дуже цікавий та насичений детектив, але для мене він також був занадто розтягнутим. багато розповідей про другорядних персонажів, які, на мою думку, можна було трохи скоротити. але від цього книга не стала нудною!

кінець книги взірвав мою голову, в буквальному сенсі цього вислова. я була просто шокована тим, яку аферу провів автор по відношенню до читача. я не посоромлюсь назвати це геніальним!

персонажі дуже добре прописані, навіть занадто добре, сподобалась наявність любовної лінії, це трошки додало позитиву в і так напружену книгу.

коротше кажучи, книга мені справді сподобалась, і, за можливістю, буду продовжувати читати його книги.🌱

Автор викликає залежність, майстерний оповідач, цитати з його книг залишаються в голові.

Дуже цікава, не відпускає довго, дуже раджу.

Уявіть, що ви – досвідчений детектив, який двадцять років тому успішно розкрив жорстокий злочин: у маленькому містечку Орфеа під час святкування театрального фестивалю було вбито мера, його дружину, їхнього маленького сина та випадкову мешканку міста. Справу закрили, винного знайшли, всі зітхнули з полегшенням. Але ось, коли ви вже збираєтесь спокійно вийти на пенсію, з’являється журналістка Стефані Мейлер і заявляє: «Ви, шановний, усе зробили не так». А потім сама загадково зникає. І що ж робити? Звісно, знову братися за стару справу, навіть якщо вам цього страшенно не хочеться.

Ця книга – справжній детективний атракціон. Незважаючи на її цеглинковий формат, я проковтнула її за три дні. Несподіваних поворотів і підозрілих персонажів вистачає.

Інтрига тримає до кінця: я гадала, що зловлю автора на очевидному злочинцеві, але Діккер виявився хитрішим. Останні сторінки – як фінал крутого серіалу: здається, що вже все зрозуміло, але ні, ще один поворот!

Моя оцінка – впевнена 5 з 5! 📖✨ Тепер точно читатиму інші книги Діккера. Якщо вам подобаються динамічні, розумні детективи, де кожен може бути винним (і ви сто разів передумаєте, хто саме) – обов’язково читайте!

Книга дуже сподобалася, незважаючи на таку кількість сторінок читалась швидко, адже сюжет захопив майже із перших сторінок. Автор вміло закрутив: спочатку підозрюєш одного, потім іншого. Зʼявляються нові деталі, нові підозрювані. Тому нудьгувати не буде коли. А якщо, щось забули, то автор через деякий час все нагадає, адже в книзі пишуть книгу про цей злочин та його подробиці.

Ніколи не зрозумію тяжіння дорослих мужиків до юних дівчат… не розуміла я ні в «Моїй темній Ванессі», ні у фільмі «Фаворитка Міллера». Не зрозуміла я і в цій книзі. Але цікаве спостереження: у всіх цих трьох історіях фігурують письменники, чи просто чоловік, що має відношення до літератури... питання: чому так? 🤔

В сюжеті цієї книги молодий письменник Маркус Ґолдман намагається за допомогою свого роману вибілити ім'я свого старого друга Гаррі Квеберта, якого звинуватили у вbuвстві 15-річної дівчинки, тіло якої знайшли біля його дому через 33 роки після її зникнення. Він впевнений в його невинності і має на меті це довести, проводячи своє власне розслідування.
Щоб докопатися до правди йому доведеться вести розмови з містянами і всі вимагатимуть від Маркуса, щоб він написав правду про Гаррі Квеберта… але в кожного вона буде своя. То яка з цих правд — правда?

🔥 Дуже раджу брати цю книгу на сумісні читання в книжкові клуби, чи просто з друзями. Повірте, вам буде що обговорити))

Найкраща детективна книга!
Усім раджу прочитати. У сюжеті немає дир, та все дуже продумано.
Книга супер!

Зізнаюсь в любові до Жоеля Діккера та його творів! "Зникнення..." є однією з улюблених книг, все читається легко, цікаво, відчуття ніби переглядаєш якийсь крутий серіал, який не хочеться ставити на паузу. Також є можливість польоту вашої фантазії, щоб скласти все до купи та розгадати загадку самій (самому).

Моя любов до розслідувань почалась, саме з цього автора. Але на жаль, це найгірше що він писав. Звісно, є манера Жоеаля в письмі, є його чудовий опис, і як завжди все коротко і по ділу, але не зачепило

Ця книга - це моя друга спроба подружитися з автором, яка на жаль так і не виявилася успішною

Книга довга, як собача пісня, де кожен фрагмент мусолиться по десять сторінок й ніяк не просуває сюжет вперед

Так само враження зіпсувало й те, що в цьому тексті відслідковується величезна любов автора до сусідньої не дружної до нас держави