Жовтолика

Нудна книга, яку я читала близько двох місяців. Майже без діалогів, одні думки головної героїні. Перед покупкою книги прочитала, що про неї написав Стівен Кінг: «Складно відкласти, ще складніше забути», проте цей опис зовсім не підходить цій книзі. Не рекомендую.

«А чи солодка брехня?» — такою короткою фразою можна описати «Жовтолику» Ребекки Кван.

Ця книга зацікавила мене з першого рядка анотації. Молода письменниця Джуніпер Гейворд ховається в тіні своєї успішної подруги — Атени Лю, чиї книги стають світовими бестселерами, а кінематографи прагнуть екранізувати майже кожну з них. На фоні Атени, Джуніпер здається чорною конячкою, а чи не навпаки? Раптова смерть Атени, заздрість, новий рукопис, що не бачив світ, змушують Джуніпер стати на тернистий шлях. Але чи зможе молода Джуні не заплямувати свою репутацію та перевершити давню «подругу»?

У книзі розкривається безліч важливих тем: расизм, кенселінг, наслідки брехні. Протягом усього роману авторка змушує читача обирати: повірити в брехню головної героїні, виправдавши її, або стати на сторону захисників правди, що здається вже зовсім спаплюжена переконаннями Джуніпер Гейворд.

І хоча «Жовтолика» вважається найслабшою роботою Ребекки Кван, можу сказати, що ця книга ввійшла в 10 моїх найулюбленіших. Якісно прописані емоції головної героїні, напружений сюжет і неочікувана кінцівка — точно варті вашої уваги. Можу з впевненістю поставити 10/10, і рекомендувати до прочитання тим, кому цікава проблематика книги ❤️

Зрада, амбіції, обман, жадоба, мораль… Всі ці слова описують дії які вчиняла Джун, головна героїня, чи дії які вчиняли по відношенню до неї.
Отже, Ребекка Кван у романі Yellowface пропонує читачеві надзвичайно гостру та провокаційну розповідь. Підняті теми оголюють темні сторони сучасної літературної індустрії: питання привласнення культурної ідентичності, расової нерівності та авторського права. Наприклад, коли Джун вкрала чернетку Атени, то не відчувала провини і навіть не задумувалася над наслідками. Цитата: «Я знаю, ви мені не повірите, але не було жодної миті, коли я думала б: «Я заберу рукопис і привласню його».... Ні, серйозно, це видавалося природним, мовби це моє покликання, мовби так судилося».
Під час прочитання я прям відчувала всією душею як Джун ненавиділа Атену, а точніше як Джун ненавиділа ту котрою так і не змогла стати, хоча й прикладала для результату зусиль. Не можу сказати, що ніколи не відчувала заздрощів до людини, а особливо до «ідеальної на зовнішність матусі 5 дітей з бізнесом, який в місяць приносить 100000 доларів» в Інстаграмі. Тому класно, що авторка щиро і відверто прописує їхні стосунки. Думаю і сама Ребекка мала це поганюче відчуття недо-, тому так майстерно впоралася із завданням. Далі ми будемо дізнаватися, що й ця неймовірно успішна Атена не є «святою».
Безсумнівно, Yellowface — це не просто історія про літературний плагіат. Це глибокий аналіз теми расизму/псевдо толерантності, привілеїв, експлуатації чужої культури/експлуатація чужих історій, та токсичної конкуренції. Кван влучно висвітлює проблему "перформативної інклюзивності" та того, як деякі автори чи видавці маніпулюють ідентичністю заради прибутку. Наприклад мені прям дуже запамʼяталася цитата: В оригінальній чернетці кілька робітників накладають на себе руки через нестерпне ставлення британців, а один чоловік вішається в капітанському бліндажі. Знайшовши тіло, капітан каже перекладачеві наказати іншим робітникам вішатися в своїх бліндажах, якщо вже їм так корить це зробити, бо «у своїх ми безладу не любимо». Вочевидь, цю сцену Атена змалювала з історичних записів, бо в рукописі була примітка на полях: «КОМЕНТАР З ПОСИЛАННЯМ. ТАКОГО НАВМИСНО НЕ ВИГАДАЄШ. ГОСПОДИ». Це потужна сцена, і я відчула справжній жах, коли читала її вперше. Але Данієлла вважає, що це перебір. «Розумію, що вони військові й можуть бути грубими, але цей епізод скидається на трагічну порнографію, — коментує вона. — Вирізаємо для розвитку сюжету?»
Окрім того, роман написаний у легкому сатиричному стилі.
Для мене Джун — персонаж, який одночасно викликає огиду та співчуття, адже читач бачить, як глибоко вона загрузла у власних страхах і амбіціях. І я не розумію її вчинків, бо ми ж люди і в кожного є свої думки та упередження, але навіщо буквально «грабувати трупа»?