Усі мої тривожні дзвіночки

Якщо вам скажуть, що це книжка про студентку-першокурсницю, яка приїхала з маленького міста до Києва і намагається влитися в новий триб життя, не вірте.

🌟 Це книга про те, як можна багато років страждати від непроговорених травм, а потім нарешті одним кроком від них якщо й не звільнитися повністю, так хоча б послабити хибні пута самозвинувачення.

Складно? Насправді ні.

[на назву теж не дивіться, вона абсолютно абстрактна]

🌟 18-річна Христина дійсно приїхала до Києва, бо поступила до університету, і вона дійсно намагається опанувати новий темп життя та його виклики. Навчання, не надто комфортні умови у гуртожитку, які спонукають її шукати підробіток, дивні працедавці та студентське ком'юніті, де Христина знаходить своє перше неземне кохання.

🌟 Але все це відбувається майже фоном для спроб самої дівчини чи то зібрати себе в купу, чи то навести різкість на навколишній світ, який ось вже десять років постійно кудись пливе. Починаючи з того дня, як її зґвалтував рідній дядько. Це не спойлер — усі карти розкрито ще на першому десятку сторінок.

🌟 Це книжка про травму та шлях до її подолання. Нехай довгий та неправильний. Про довіру та те, як легко її зламати. Про те, що зло — це не якась далека неосяжна чорна клубочінь, чи слиз із пазурами, чи риболюд із запахом протухлих крабів, а звичайні собі люди. Які мовчать чи засуджують, закривають очі чи роблять вигляд, що побачили інше, відмахуються від проблем чи надто занурені у свої. І частіше за все ці люди — твої родичі.

🌟 Про те, що травма тебе не визначає і у злочині немає провини жертви, що б там тобі не казали моральні підвалини, не перезавантажені з славетних 16затертих років.

🌟 Це дуже хороша книжка. Місцями іронічна, місцями щемка, місцями по-підлітковому взбалмошена, а місцями дуже по-дорослому мудра.

🌟 Я рада, що вона зі мною сталася. Дякую, Vivat!

Ця книга моментами змусить вас сказати: Боже, як життєво.
І саме це мене в ній найбільше зачепило.
Дуже затишно й приємно читати про знайомі місця, найбільшим здивування було те, що героїня з того ж міста, що й я.
Найбільший недолік - обсяг книги, хотілося б більше, ще трошки історії.
Але в цілому, це дуже важлива історія, про те, що не варто закриватись у собі та довіритись найближчим.

"Виходить, що не всі люди мають бути закоханими, зарученими або одруженими, щоб бути щасливими". "Усім нам треба змінюватися разом зі світом, який безперервно трансформується, кудись спішить і рухається вперед.". "Якби люди більше говорили одне з одним, всім було б простіше". "Ми любимо когось не за красу, не за прочитані книжки та переглянуті фільми. Ми любимо просто так". Ця книжка розбиває серце, а потім склеює його, але звісно воно вже не буде таким як до цього. Головна героїня жила далі намагаючись зцілитись і забути про травматичну подію в дитинстві, що розділила її життя на "до" та "після". В книжці є тригери, але я не шкодую, що її прочитала. В дитинстві я також обожнювала серіал "Гей, Арнольд!", але не виділяла для себе улюбленого персонажа, тому це були приємні спогади, читаючи книгу. Я дуже рада за головну героїню, що вона змогла знайти для себе розраду і зцілитись після дитячої травми, не кожному вдається знайти сили та віру в завтрашній день. Не хочу переказувати сюжет, просто беріть і читайте, рекомендую її як дорослим, так і підліткам для того аби зрозуміти себе та вчасно звертатись по допомогу коли то необхідно, аби жити далі і цінувати своє життя та людей поруч з собою.