Маленьке життя. Подарункове видання

Відгук без спойлерів і розбору сюжету. Тут тільки мої емоції.
⠀
Розумію тих людей, які кажуть не читати тим, хто має діток. Розумію тих, хто каже взагалі її не читати! Також розумію тих, хто називає її найкращою книжкою на світі.
⠀
Вона жорстока, болюча і огидна. Вона змушує відчувати такі емоції, які до цього ви не були спроможні відчути взагалі, присягаюся.
⠀
Ця історія - це справжня кара. #ганьяянаґігара за щось по-справжньому карає своїх читачів.
⠀
І коли, під час читання, від болю просто вже бракує повітря, то починається нове речення і…стає ще гірше…
⠀
Але припинити читати неможливо! Забути все це неможливо! І тепер здається що нормально функціонувати більше неможливо.
⠀
Ще важливо наголосити на тому, що твір важко читається ще і через свій велетенський обʼєм, гігантські розділи і майже повну відсутність діалогів (тобто сторінки суцільного тексту-болю).
⠀
Прочитала за 3 дні, майже не спала, про їжу взагалі мовчу😐
⠀
Це дійсно найкраще, що я колись читала і в той же час я ненавиджу її всім серцем!
⠀
В улюблені і кращі цього року✨ Але #маленькежиття - це моє особисте пекло💔

Для мене це 10/10. Якщо готові страждати.

Людина, яка приховує свої рани навіть від найближчих друзів. Що з ним трапилося? Чому увесь його життєвий шлях супроводжує нестерпний біль? Пів книги друзі і читачі намагаються розгадати цю загадку. Але коли правда спливе, ви точно захочете стерти її зі своєї памʼяті.

Це історія про незламну дружбу чотирьох чоловіків, що триває ціле життя. Про любов, травми дитинства і боротьбу з неприйняттям себе. Про те, скільки страждань здатна витримати одна людина.

Об'єм книги спочатку лякає, але під час читання ти настільки прив'язуєшся до персонажів, що просто не хочеш, щоб вона закінчувалась.
Ця книга змусить вас відчути справжній біль. Нестерпний.
Не просто книга – а Маленьке життя.

Джуд. Це ім’я, яке неможливо забути. Його біль, його страхи, його неможливість прийняти любов і підтримку друзів — усе це змушує буквально фізично відчувати його страждання. Поруч із ним — Віллем, Малкольм, Джей Бі, кожен зі своїми переживаннями, та саме Джуд стає серцем історії.

Ця книга про те, як минуле не відпускає, навіть коли здається, що воно позаду. Про біль, що не загоюється, і про людей, які намагаються любити, навіть коли їм цього не дозволяють.
Чи хотілося мені кинути цю книгу? Так. Чи було боляче її читати? Ні. Але в той же час це був один із найсильніших читацьких досвідів. І тепер я розумію, чому навколо Маленького життя стільки суперечок — ця книга не залишає байдужими.

Атмосфера книги — гнітюча, але водночас зачаровує. Нью-Йорк тут не просто місто, а своєрідний ландшафт для емоцій персонажів.

Це книга, яку багато хто називає емоційно спустошуючою. Проте особисто мене вона не зачепила так, як я очікувала. Чи можливо залишитися байдужим до історії Джуда, що пережив стільки болю? Виявляється, так.

Основна проблема для мене — це стиль написання. Надмірні описи, затягнуті сцени, довгі роздуми, які іноді здавалися зайвими. Атмосфера гнітюча, але не настільки, щоб повністю занурити мене у переживання героїв. Здавалося, що авторка навмисно нагромаджує трагедії одну на одну, і замість того, щоб викликати щирі емоції, історія просто втомлювала.

Чи це погана книга? Ні. Вона просто не для всіх. Для мене ж це був досвід читання, який більше втомив, ніж вразив.