Вівці цілі

«— Миколаєва небесна дорога, — Яна відкрила рота і дивилася вгору. 
— Це — мобільна група ППО, — сказав Максим.»

Third time was not a charm, або як магія Кузнєцової на мене не спрацювала.

Я почала своє знайомство з авторкою з «Драбини», якій я свідомо поставила завищені 9/10 за «начасність», а продовжила «Мієчкою», суперкомфортною ідеалістичною доповномасштабною історією. Тому як тільки я побачила, що «Вівці цілі» доступні в електронці, та ще й раніше за паперову версію (мільйони респектів Старому Леву), одразу купила собі.

Події твору розгортаються взимку 2023-го. Яна приїжджає з-за кордону у село покійного батька з метою зібрати матеріал для дисертації на тему український обрядів і традицій. Вона заводить знайомство із сусідом Максимом і, по сумісництву, широким колом його родичів.

Власне, в цій книзі можна знайти все, що властиво творам Євгенії: легку і одночасно трохи трагікомічну атмосферу, ніжний стьоб українського суспільства і, авжеж, історичний момент, наче відбитий у глині, з його гудінням генераторів і розмовами про тауруси.

Всю книгу намагалася зрозуміти, чого вона мене дратує.
Можливо тому, що ця історія без початку і без кінця. Просто клаптик побуту під час повномаштабки. І, хтозна, може саме це буде цінно в майбутньому - хронологічний момент, інкапсульований експірієнс без зайвих художніх домішок. Це спрацювало для мене на початку повномасштабки з «Драбиною» - to feel seen. Але наразі ми маємо вже багато художніх і нехудожніх свідоцтв сьогодення. І багато з них більш суб‘єктивні, але саме тому й більш цікаві.

«Вівці» видаються узагальненням, і через це ніби втрачаюсь усілякий сенс. Як ота середня кількість дітей на сім‘ю у світі - 2,3. Чи вірна це загальна цифра - так. Але чи існує хоч одна родина в світі, у якої 2,3 дітей?

Персонажі - наче ті гіперреалістичні світлини селебріті, згенеровані ШІ. Нібито все й реалістично, але підсвідомість все одно волає - це не справжнє. Так і у «Вівцях», я не можу виділити, чого саме не віриться в персонажів. Бо вони наче й реалістичні, але видаються згенерованими, узагальненими, трохи пласкими і не справжніми.

Скидається, що головна потенційна цінність останніх романів Кузнєцової - це закарбувати момент. Але зараз за підсумком двох її творів часів повномасштабного вторгнення мені здалося, що їй зовсім нема чого сказати про події і про людей, яких вона зображає на сторінках своїх книг. Це відчувалось у хапливому фіналі «Драбини», і саме це відчувалось у більшій частині «Овець».

Втім, можливо це я спроєктувала свою загальну втому і роздратування від моменту на книгу.

Дрів, беріг — я не можу зрозуміти: це навмисне, так?) ну бо ж чергування голосних має бути
Не сподобався момент, коли Карла просила допомоги в Яни, спекулюючи її так званим впливом на Максима. Якось не вірилось тут. Яна в селі була кілька днів, Карла вперше приїхала, побачила її і вирішила, що "він тебе малюватиме, я знаю". Тому відповідно вона (себто Яна має вплив на Максима) Серйозно?

Хто дочитав до цих рядків?) Продовжимо) оте вищенаписане - то єдине, що напружило. А взагалі ця робота чудова. Я люблю і "Спитайте Мієчку", і "Драбину", і цей роман мені теж мені сподобався. Я люблю оці відкриті фінали, коли можна з легкістю можна написати приквел (так здається мені, читачці))
"Живі" герої, реальні проблеми, тонка іронія та глибина тексту. Плюс наші традиції: я згодна з іншими читачами, що книга дуже пасує до зимового циклу свят. Вся історія розгортається від Романа до Йордана, а чи закінчується — це вже запитання.
Книжки Кузнєцової "ковтаються" за кілька вечорів, вони такі схожі і водночас такі різні. Вони впізнавані і стають улюбленими.
Раджу📚

Це моя третя книга авторки і для мене вона найслабша.

1. Знову історія про маленьке село і події в ньому — хочеться вже іншого сюжету😀
2. Якась незрозуміла історія закоханості в дуже старшого чоловіка ще й «ніякого»🙂‍↔️
3. Дивні їх відносини, наче їм по 13.
4. Наче вплетена тема війни, але дуже частково: вимкнення світла, ракети коли в місті та мобілізація 17 річного німця (якщо я все вірно зрозуміла з книги).

Що сподобалось:
1. Історії про українські традиції та свята.
2. Були досить затишні моменти.
3. Серйозно піднімалось питання любові до батьківщини.

Чи шкодую я, що читала її? Зовсім ні, але «Спитайте Мієчку» була для мене ну дуже теплішою і зрозумілішою.