Ольга Кобилянська

Оце так янг едалт, тюремний досвід на папері для підлітків. Дуже повільний, тягучий та похмурий текст. Як би це дивно не виглядало, але мені б хотілося, щоб авторка більше романтизувала тюрму, ми всю книгу там знаходимось, це ж фентезі, ну додай сюди чогось цікавого, привидів, наприклад, додай готичності тексту, зроби споруду більш гарною та незвичною. Ні, ми 500 сторінок проходимо тюремні будні. Випробування текст не зробили динамічнішим. Щось більш менш цікаве починається на останніх 50 сторінках, як би я цього не знала, я б кинула книгу, але тримало те, що буде щось несподіване. І таки було, від останнього речення в мене мурахи пішли по шкірі. Але далі читати не буду. Там ще й бонусний розділ є..який вже сил не було читати, і так було дуже нудно, який ще бонусний розділ.

Почала я збирати українську класику саме з цієї книги. Захоплююча, рада що почала саме з неї)

«Вальс меланхолійний» – це одна з найпроникливіших новел Ольги Кобилянської, яка зачіпає питання жіночої свободи, самореалізації та складного вибору між почуттями і прагненням до власної незалежності. Не можу не додати, що книга глибоко вразила мене ще у школі і стала улюбленим прочитаним шкільним твором.

У центрі сюжету – три жінки, кожна з яких по-своєму унікальна: Ганнуся – ніжна та вразлива, Софія – горда й незалежна, Марта – творча, пристрасна і мрійлива. Через їхні долі Кобилянська показує різні шляхи, якими могла піти жінка на межі XIX–XX століть. Меланхолійний вальс, який грає Марта, ніби пронизує всю новелу, передаючи її емоційний настрій – сум, надію, тугу за втраченими мріями. Авторка майстерно зображує внутрішні конфлікти героїнь: чи варто жінці жертвувати собою заради почуттів, чи вона має право на власну долю та розвиток? Кобилянська пише неймовірно гарно – кожен опис природи, емоцій, навіть найдрібніших деталей має свою поетичну мелодію.

«Вальс меланхолійний» – це історія про сильних жінок, які намагаються знайти себе у світі, що не завжди готовий прийняти їхні мрії.

Чудове видання класики. Самі твори добре підходять для ознайомлення з авторкою, бо хоч деякі з них є в шкільній програмі, але інші для когось будуть новими

Обожнюю українську класику. Це видання обовʼязково повинне красуватися на всіх книжкових поличках.

Шикарна, неперевершена, справжня мова авторки доторкнеться до струн будь-якої душі, і закохає в себе назавжди.

Ольга Кобилянська з майстерністю розкриває перед читачем складні психологічні портрети своїх героїнь, їхні внутрішні конфлікти та прагнення. Мова творів Кобилянської – це окремий вид мистецтва. Вишукана, поетична, вона зачаровує своєю мелодійністю та глибиною. Кожне слово тут на своєму місці, кожна фраза – це маленький шедевр.

В даній книзі три твори видатної української письменниці, всі вони чудові, але найбільше мені сподобалась "Царівна". Вона потрапила в саме ❤️

Ця книга про любов: до себе, до ближніх, до народу.
Ця книга про вибір: наскільки важливо зробити правильний вибір в своєму житті. Не вхопити першу можливість в своєму житті, а все ж таки обрати дорогу, яка приведе тебе до справжнього щастя.
Ця книга про книги: головна героїня поринає в читання з дитинства, що згодом перетворюється в справу її життя.
Ця книга про боротьбу: з нещастям, тугою, самотністю, людським осудом.
Книга про емансипацію, про таку ж цінність жінки, як і чоловіка.
Книга про реалізацію себе.

На долю дівчинки випадають важкі часи. Народжена від любові, втрачає обох батьків, а згодом помирає ще й дорога бабуся, яка огортала теплом. Бідну сироту забирає до себе її вуйко. Але його дружині племінниця не до душі. Життя у дівчини невеселе, але її рятують книги. В них вона може бути вільною. Потім прийшло дорослішання, а з ним закоханість. Два різних чоловіка, два різні шляхи. Яке життя чекає нашу героїню? Чи зможе отримати своє щастя?

Ця книга схожа на любовний роман, але несе в собі не легку історію, а дуже багато сенсів.

"Царівна" О. Кобилянська
Покладала на цю історію великі сподівання і в дечому вони справдилися, але загалом я знову не змогла "подружитися" з авторкою.
Розпочну з позитивного. З відгуків було зрозуміло, що це дуже феміністична історія, в ній прогресивна героїня і з цим я згодна.
Наталя - сирота, яке живе у свого вуйка і життя у неї доволі складне, бо стосунки з родичами непрості. Гарно було б дівчині вийти заміж і невдовзі знайшовся той, хто хоче з нею оженитися. Але біда в тому, що сама дівчина закохана в іншого та й, якщо добре подумати, заміж вона взагалі не хоче, адже є у неї мрія - писати.
Ця частина історії мені прийшлася до душі, адже деякі думки героїні були цікавими і відчутно випереджали свій час. Але...
Звісно є але. І це те, що не все в Наталці мені до душі, бо інколи її думки були незрозумілі. То про смерть думає, то про писання, то кого ж вона любить: оцьо чи іншого, чи взагалі нікого їй не треба🥴 не люблю оці гойдалки.
Ну і знову у мене були складності з розумінням тексту, бо як не крути, а мова авторки не легка. Інколи речення треба було прочитати двічі, щоб зрозуміти що там говориться. А ще мене спантеличив той прийом, що книга розпочинається як щоденник Наталки, який потім обривається і далі йде абсолютно така ж за стилем оповідь. Нащо був той щоденник не зрозуміло🤨.
Ось такі не надто позитивні враження. Навіть не знаю чи буду читати ще щось у авторки, бо два твори пройшли повз мої емоції

В даному виданні (дуже красивому, до речі!) три твори видатної української письменниці. Кожен текст цінний та актуальний, але найбільше мене вразила "Царівна".

Чи зустрічали ви в українській літературі настільки потужного, глибинного, виписаного у всіх проявах світла і тіні персонажа, як головна героїня повісті Наталя Верковичівна? 
Ця історія про надзвичайну жінку, що "відважилася уживати свої крила".

Більша частина оповіді - своєрідний щоденник дівчини-сироти Наталки. Вона народилася на Буковині і після смерті бабусі деякий час змушена проживати у родині свого вуйка - професора Івановича. Дівчинка, незважаючи на образи і відверту неприязнь у родині дядька, виростає мрійлива, волелюбна і принципова. Вона - неординарна особистість, що шукає в першу чергу своє покликання, а не чоловіка, щоб зручно прилаштуватися у житті, як більшість її ровесниць. Наталка прагне самостійно заробляти, мріє знайти себе, писати книги українською і цим служити Україні: "Мені таку свободу, щоби бути собі ціллю! Передусім бути собі ціллю, для власного духа працювати, як бджола: збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячних красках!".
Як і сама авторка, її героїня випередила свій час. Переосмислення ролі жінки, її вибору, її місця у світі - ось головна думка твору.

Наталці не бракує кавалерів. І в тексті представлені два різні типи чоловічих образів: авантюрист і базікало Василь Орядин та більш цільна натура, але одвічний мандрівник Іван Марко. Не берусь судити, хто з них викличе більшу симпатію у читача, адже обидва блякнуть поряд з цілеспрямованою та сильною героїнею. Ах, Ольга Кобилянська ламає усталений канон: Наталка переросла своїх шанувальників. Дивує, з якою аристократичною гідністю та самоповагою вона шукає вихід зі свого скрутного становища!

"Царівна" Кобилянської - це вже не часто повторюваний для української класики сільський сюжет, це абсолютно повноцінна міська історія, адже більша частина твору відбувається у Чернівцях.

Книга викликає і усмішку, і сльози, змушує погоджуватися або сперечатися з героями. Повість Кобилянської представляє нам абсолютно нову героїню, якої до того фактично не було в українській класичній традиції, - це сучасна, досконала і переконлива особистість Жінки нового часу, патріотки, берегині, яка викликає щирий захват. Одне слово - Царівна!

Спочатку здається, що сюжет «Меланхолійного вальсу» дуже схожий на «Три долі» Марко Вовчок, але «Меланхолійний вальс» уже урбаністичний, дівчата дбають про карʼєру, творчу самореалізацію й матеріальну незалежність. Це історія і про справжню жіночу дружбу. Мені дуже подобається як за допомогою таких різних образів дівчат Ольга Кобилянська демонструє нам різні образи «нової жінки».

Оповідачка Марта навчається, самотужки заробляє на життя — викладає англійську, планує стати вчителькою, готується до іспиту. Марта закохується у свого університетського викладача і з ним знаходить своє щастя. Сімейне життя було її природним вибором, вона стала дружиною та матірʼю.

Ганна — емоційна, нестримна, естетка, заробляє на життя малярством (художниця). Дівчина мріє розвиватися, працює над картиною, яку планує продати, щоб поїхати до Італії. Вона дуже цілеспрямована, віддається мистецтву повністю і таки досягає своєї цілі. З Італії Ганна повертається з дитиною, але без чоловіка. При цьому вона не почувається жертвою, а бере на себе відповідальність за долю дитини.

Софія здалася сусідкам мовчазною та смутною, розповіла їм про батькову смерть та фінансову залежність від дядька. Потім ще й новим сусідом виявився колишнім коханим Софії, який покинув її та одружився з дівчиною з багатої родини. Дівчина творчо обдарована, займається музикою, саме вона грає той «меланхолійний вальс» Шопена. Смерть матері та відмова дядька оплатити навчання в консерваторії остаточно забирають у Софії надію на майбутнє. А коли ще й виникає загроза втратити фортепʼяно дівчина не витримує та помирає від серцевого нападу.

Ну і, звісно ж, тема музики та мистецтва у новелі це щось 🤌

Повість «Царівна» називають піком творчості Ольги Кобилянської, сучасні літературознавці розміщують цей твір на 1 місці в своїх рейтингах! Це багатий на сенси текст, який захопив Лесю Українку тонким психологізмом і роздратував Івана Франка надміром «чулості».

Тут, мабуть, мені все ж ближчий Франко, бо для мене було забагато чуттєвості, екзистенційних переживань, хвилювань головної героїні. А більшість романтичних ситуацій вирішилась би простими відвертими розмовами.

Хоча спочатку здається, що це переказ звичайної історії «Попелюшки» з мачухою, сестрами, принцом, але це повість про емансиповану жінку, що пише, мріє про літературну кар’єру та бореться за свої права. Перший текст в українській літературі про письменництво.

У «Царівні» йдеться, зокрема, про психологічну мотивацію до письма. Як воно, коли обставини зовсім не сприяють? Нема творчого середовища, немає підтримки, навпаки, люди довкола не розуміють, навіщо всі ці старання, головне для жінки — вдало вийти заміж.

Хоч я не можу сказати, що я в захваті від повісті, але я дуже рада, що прочитала цей твір, бо це класика і тепер я в темі.

Також я розумію, що для 1895 року це були дуже прогресивні ідеї: жінка, яка не ставить собі за мету вийти заміж та народжувати дітей, а має свої мрії та амбіції чи ще краще поєднує це.

Також додаю цю книгу в скарбничку відповідей на закиди «українська література тільки про село і страждання селян».

Я давно хотіла почитати щось із Кобилянської і ось цей день настав! Точніше це були довгі півтора місяці, протягом яких чи то я мучила книгу, чи вона мене. Читалося справді важко, наче й сюжет цікавий і нетиповий, і мова більш-менш зрозуміла, але як вже є.

Цей твір - типовий представник української класики, де повно страждань. Тут страждають усі, але найбільше головна героїня Наталка. Дівчинка рано залишилася сиротою, потім втратила бабусю, виховувалася в родині дядька, де постійно відчувала докори зі сторони тітки.

Це могла б бути гарна історія кохання, але ж як без страждань? То люблю, але не достойна, принесу себе в жертву. То не люблю, бо передумала. Хоча ні, на зло усім, заручуся з іншим. Ні, краще піду в компанйонки! Кличуть заміж - а дзуськи! Буду сама. Настраждалася, хочу любити і бути коханою знову. А щоб його, він не виправдав моїх сподівань. Хоча, стривайте, це не остаточно...

Повість, написана 1895 року, стала справжнім проривом феміністичної літератури. Наталка вміло переконує, що місце жінки не лише в замужестві, вона може бути щасливою і без мужа, адже має повне право на освіту, науку, літературу, власний заробіток, усякі заняття, які їй до душі. От тільки, чомусь головна героїня добиваючись цього всього не стає щасливішою... Хоча стривайте, був же ще фінал, такий швидкий і абсолютно не відповідаючий загальному настрою твору.

Не скажу, що я розчарувалася чи даремно витратила час на читання, але рада, що не читала "Царівну" у школі. Це точно не той твір, який варто включати у шкільну програму.

Я читала книгу і повірити чомусь не могла, що читаю Кобилянську. Вона, як правило, асоцюється зі шкільними хрестоматійними творами "Земля" або "Людина". Але тут перед читачем постає повноцінний надзвичайно широкоплановий роман. В центрі твору - історія однієї людини, чиє життя сповнене різноманітних мрій, планів, душевних порухів. На його життєвому шляху йому зустрічається безліч цікавих особистостей. Кожен образ в цьому романі - це втілення певних ідей. Чого варта лише галерея жіночих образів! Не обходиться Ольга Кобилянська в цьому тексті без своєї улюбленої теми - емансипації жінки, що заходить своє втілення у протиставленні жіночих образів, зокрема сестер Юліяна та Еви.

Я не знайшла тут позитивних чи негативних героїй, жоден з них не викликає певної однозначної оцінки. Читання роману - це як перегляд історії. Я дивилась, як жили люди в ті часи, як вони зустрічалися, захохувалися, мріяли, розлучалися, чим жили і як мислили. Відчувається, що ця книга належить до пізньої творчості Ольги Кобилянської, вона якось ближча вже до наступної епохи - початку 20 століття, хоча вивчення творчості письменниці програмово завжди зосереджено на здобутках кінця 19.
Цей роман не залишив в мене якихось надзвичайних вражень чи емоцій, я не можу виокремити з нього щось особливе чи незабутнє. Просто я поглянула на улюблену письменницю інакше, відкрила інший бік її творчості і насолодилась приємним читанням.

До речі, мова тексту принесла мені масу задоволення! Можливо, я не була б така захоплена, аби не мала в своєму покеті зручної функції навігації між примітками і словником, що дозволяє відразу знайти незрозуміле слово, але я просто обожнюю такий виклад літератури!