Саллі Ґрін

вона розбила моє серце 💔

Оцінюю цю книгу несправедливо, бо кінцівка на мою думку теж дуже жорстока і несправедлива.

Я той самий тип читача, який любить щасливий кінець. І мені дуже боліло за всіх героїв цієї книги.

Проте, історія насправді дуже сильна і достойна, неочікувані повороти сюжету, зміна любовної лінії, все це варте уваги!

Все, що мені хочеться сказати це «😭😭😭»
Натан насправді киця й мені було боляче через те, що з ним робили інші
Читати було легко, але й місцями нудно, тому зняла зірочки

📖Фентезі, яке книжковою стрілою Купідона поцілило в моє серденько!❤️‍🩹 Читаючи, ви будете переживати масштабну палітру емоцій. Тут про дорослішання, булінг, аб'юз, перші почуття, жагу свободи, пошуки себе. Книга поцупить вас у реальності, бо повністю занурить у витворений Саллі Ґрін світ✒️

🔗"Напівлихий" – історія про відьмолітка Натана, сина Білої відьми та Чорного чаклуна. Періодично Рада Білого відьмацтва намагається визначити його код, але всі спроби безрезультативні. Поки він залишається у ганебному статусі "Напівкодовий". Хлопець мешкає із бабусею, братом Арраном і сестрою. Постійно Натан відчуває на собі невидиме тавро: насмішки у школі, жорстокі побої, погрози. Він намагається давати сяку-таку відсіч, але часто сили нерівні

💔Одначе він закохується у Білу відьму Анналізу. Їх стосунки відкриті, вони здатні по-дорослому обговорювати теми зі зірочкою, від яких багато хто тікає і грюкає дверми. Натан і Анналіза настільки близькі, що вона може дозволити собі думати вголос. Думати, переливаючи вміст серця у слова:

✒️"– Цікаво, як буде з тобою? Інколи ти буваєш диким і неприборканим, і я тоді думаю, що ти матимеш той самий Дар, що і твій батько. Але потім ти стаєш такий ніжний, і я вже не певна..."

🔗Переломна подія настає, коли брати Анналізи дізнаються про її зустрічі з Напівкодовим. Бо в системі їх координат він той, якого можна топтати. Влаштувавши засідку на їх побаченні, Ніел із братами наносять ножові поранення Натану й висікають на спині дві літери "ЧБ"

🔗Натана рятує Арран. Вони лікують його рани, доглядають зі всією любов'ю. Поповнивши запас сил, хлопець тікає з домівки [у книзі круто й без сипучих блискіток описано дорослішання]. Рада дізнається про це за допомогою своїх шпигунів і вирішує ув'язнити його. Кайдани, клітка, наглядачка, побої, зневага – те, в чому він живе...Виживає. Його надія – втекти до 17-річчя, аби зустрітись із батьком Маркусом і отримати три Дари💬

🔗Сила книги в тому, що треба бути пильним. Часом вчорашнє "добро", поглинуте жадобою влади над іншими, здатне коїти злочини. Лакмусовим папірцем у світі напівтонів, де зло вміє маскуватися, а добро зі сокирою правдоруба і без білого пальта — є ставлення до людського життя.

«Напівлихий» від Саллі Ґрін стала першою трилогією, яку я прочитала в ранньому підлітковому віці, і це стало справжнім відкриттям для мене. Без перебільшення - книги стали моєю любов'ю! Через цю трилогію я почала читати постійно 💖 Памʼятаю як радила їх усім друзям. Протягом книги я дорослішала із Натаном. Відчувала і біль з розчаруванням, і лють з відчаєм, і теплі романтичні відчуття. Взагалі відчувається, що авторка провела багато часу на природі. Через роки згадую ліс і поле, які там були описані, хоча вони і не відіграють ключової ролі в сюжеті.

Світ історії – це поєднання магії, боротьби за свою ідентичність і величезної моральної дилеми. Натан — напівлихий, що означає, що в його крові тече як біла магія, так і темна сила. Він змагається із внутрішніми демонами. І цей процес дійсно заворожує і дає надію, що шанс на краще завжди буде. По секрету, Натан - це мій перший краш, тепер всіх чоловіків обираю зі схожою зовнішністю і характером 👉👈

Мені дуже сподобалося, як Ґрін зуміла поєднати такі елементи як магія, складні емоційні стосунки та моральну дилему. Кожен персонаж у цій трилогії має свою історію, і їхній розвиток абсолютно неочікуваний. Навіть негативні персонажі не були картонними для мене, а любовна лінія дужееее здивувала в 3 книзі. Але Натан назавжди залишиться найсолодшою булочкою🥺🩷.

Серія навчила мене важливому: не бійтеся бути іншими, навіть якщо світ намагається накласти на вас ярлики. Змагайтеся за своє щастя. Зростайте. Обовʼязково в кінці отримаєте спокій.

Кому я можу порадити:
Якщо вам подобаються книги, де магія переплітається з реальними емоціями і дилемами, то «Напівлихий» обов’язково варто прочитати. І хоча вже пройшло чимало років, сподіваюся книга не втрачає своєї актуальності і бути цікавою і для підростаючого покоління Х❤️

Це було дуже неочікувано. Але давайте про все по порядку.

- Стиль написання (дві часові лінії та розповідь від першої та другої особи) насправді захопив мене з першої сторінки. Я навіть не помітила, як ковтнула перший розділ, а за ним і п’ятий. Це було легко, цікаво, інтригуюче.

- Мені сподобався світоустрій. І так, я дуже люблю антиутопічні елементи у фентезі.
Варто відзначити, що я починала читати книгу твердо переконана, що це буде щось типу Персі Джексона чи Гаррі Поттера. Обраний хлопчик, який мусить рятувати світ замість дорослих, і все таке. Але це зовсім інше.
По-перше, тут багато важких тем і тригерів. Іноді було досить непросто читати.
По-друге, за характером оповіді, сюжетом і перспективами, це значно похмуріша історія. Деякі герої померли, а деяких, як я підозрюю, чекає така ж участь. Але мені подобається атмосфера і те, до чого все йде (Боже, я зараз звучу як жахлива людина🥲, але ладно).

Переходимо до того, що мені не сподобалось.
▪️багато згадок про ₚосію. Іван і Нікіта як псевдоніми. Солженіцин і «Один день Івана Денисовича». Так, я згодна. Я не заперечую. Я. Просто. Травмована. І тому мене бісить все російське. Але... Тим не менш, мене перекошувало при кожній згадці🥲
▪️середина книги значно програє початку і завершенню. Не тому, що було не цікаво. А тому, що вона була перенасичена героями, подіями, сюжетними поворотами. Я десь відсотках на 60-70 зловила себе на думці, що квест перетворився на марафон, і я навіть трохи втомилась це читати. Схоже відчуття в мене було від «Часу немає» Рустема Халіла, коли всього було просто забагато.
▪️любовна лінія майже не розкрита, але це більше пов'язано з тим, що герої фактично не мали часу побути разом. Я сподіваюсь, що в наступних книгах в житті Натана буде кохання, але це буде не та людина, в яку він закоханий зараз (ну я шиперю його з тим, хто мені подобається, маю право🌚).

Але закінчу відгук ще кількома приємними моментами.

Мені подобається тема дуальності і вибору. І герой тут добре прописаний (ну я взагалі люблю морально сірих, шо ви мені зробите).

✨Твої думки і твоя поведінка показують, хто ти такий. Ти матимеш могутній Дар… ми всі це бачимо… і лиш те, як ти ним скористаєшся, покаже всім, який ти є — добрий чи поганий.

А захоплюючий кінець спонукає читати далі.

✨ І я лягаю поруч, уявляючи наше спільне майбутнє, коли ми мирно житимемо в чудовій місцині біля ріки.

Вся трилогія чудова, але остання книга просто зруйнувала мене.

Ця історія надихає, зігріває, веселить, засмучує та розбиває серце на дрібні шматочки.

Це було настільки емоційно, що я досі не можу зв’язати і двох слів докупи, хоча дочитала книжку ще декілька годин тому.

Хочеться просто сидіти, дивитись на це останнє речення та відтворювати в голові всі ті моменти, які вказували на те, що ми неминуче опинимось саме в цій точці. Моменти, які я просто відмовлялась помічати.

✨ Поранений, а не загублений.

Мені сподобалось, як авторка через всю трилогію пронесла тему особистого вибору і внутрішньої боротьби.

⏺Сподобалось, що вона подарувала героям справжнє кохання, на яке вони заслуговували, як ніхто інший.

⏺І кінцівка мені теж сподобалась.
Можливо, вона трагічна. Можливо, несправедлива. Але вона підходить на 100%. Як жодна інша. Саме так все мало закінчитись. І, я думаю, в цій ситуації, у цьому світі, не могло бути по-іншому.

Тому дуже раджу прочитати цю трилогію.

▫️«Чи я буду тим, над ким поставлять наступний експеримент, щоб побачити, чим це закінчиться? І що тоді станеться зі мною?»

Натан — хлопець, який не вписується в жодну систему 🤍🖤

Він ЧБ — напівкодовий, із кров’ю Білої відьми та Чорного чаклуна. Його життя — це переслідування, ув’язнення та боротьба за виживання 🙂

Щоб врятуватися, він мусить знайти батька і отримати три дари, але кожен крок небезпечний 🌀

Чи зможе Натан довіритися рідним, коли всі його переслідують? 🔥

▫️«Ти не лихий, Натане. У тебе немає нічого зловісного. Ти матимеш могутній Дар… ми всі це бачимо… і лиш те, як ти ним скористаєшся, покаже всім, який ти є — добрий чи поганий»

Книга розповідає про темний, несправедливий світ, в якому головний герой Натан страждає через те, ким він народився 🥹

Ідея історії цікава, але стиль письма дивний, і світ не до кінця розкритий, що робить деякі події не зовсім зрозумілими 🥲

Жорстокість і насильство, хоч і відповідають сюжету, залишають змішані враження, іноді важко читалося 😅

Але загалом кінцівка залишає після себе думки, що хочеться зрозуміти, що ж там далі відбуватиметься 😌

Вже пройшло дуже багато часу з того моменту, як я дочитала цикл, а я й досі повертаюсь думками до нього.
⠀
Мені болить душа за долю головних героїв.
Мені болить серце за любовну лінію.
Мені болить абсолютно все за те, що історія закінчилась.
⠀
Чи це справедлива книжка 💯 - ні! Чи вона жорстока 💯 - так! Чи мають герої шанс на щастя - ну тут я вию просто 😭
⠀
«Напівлихий» - це щось максимально нове, незвичне і бездоганне.
⠀
Сюжет - пушка!
Постійні протистояння білих і чорних магів. Тяжка доля напівкровок в цьому середовищі і все це описано так професійно і круто, що відірватися неможливо.
⠀
Герої - це взагалі щось не з цієї планети. Всі! От просто всі вони гідні існування. Кожному з них авторка приділили необхідну кількість уваги і ми отримали дійсно неперевершений результат.
⠀
Це дуже гірки книги. Безжалісні. Ідеальні.
⠀
Перша частина крута.
Друга трошечки слабкіша.
А третя для мене взагалі виявилась найкращою❤️
⠀
Родинні відносини, дружба, любов, ЛГБТ лінія, пригоди, бійки, магічні здібності і море моїх сміху і сліз (в третій частині я ридала вголос).
⠀
Раджу всім! Абсолютно!
⠀
В улюблені і найкращі року✨
Є серіал від #netflix (мені він не сподобався).

В останній частині розгорілась справжня війна між Альянсом та Соулом і його Ловцями. Це вже не те, що було в першій чи другій частині, все значно серйозніше: гине багато людей, дуже багато крові. У книзі описується війна та її наслідки. Я б навіть сказала, що ця частина більше для дорослих, ніж для підлітків. Обмеження книга має у 16+ років.

Ця частина знайшла якийсь особливий відгук у мене, оскільки ми зараз теж живемо під час війни. Багато з описаного відбувається з нами в реальності. А думки героїв є близькими.

Водночас авторка у своїх книгах показує, що інколи важко поставити межу між білим та чорним. У її книзі Чорні маги обʼєднуються з Білими. Чи можливо це в реальному житті? Часом справді важко визначити, що є поганим, а що хорошим. Однак інколи - це очевидно.

Ця книга читається якось набагато швидше за дві попередні, які також були дуже динамічними, але тут сторінки пролітають зі швидкістю світла. Якщо чесно, не дуже розумію, що на це вплинуло: чи то я вже краще втягнулася у сюжет, чи хотіла швидше дізнатися фінал, чи стиль авторки став краще?

А він таки став краще, якщо порівнювати з першою книгою. Мені здається, додалось більше описів, якихось зворотів, насиченості сюжету, більш глибокі думки. У перших частинах героям вдалось все якось дуже просто, тоді як у кінці другої та третьої вони справді зіштовхуються із серйозними викликами.

Фінал книжки, як і загалом вся історія, був дуже динамічним. А ще - дуже 💔💔 загалом і вся трилогія доволі сумна, тут багато моментів несправедливих, через які хочеться сумувати. Але фінал взагалі розбив серце.

Якщо говорити про всі три книжки, то очевидно, що остання мені сподобалась найбільше.

Загалом історія непогана. Перша частина може не дуже сподобатися, але далі стає краще, цікавіше й більш насичено та серйозно.

Мені пощастило читати другу частину відразу після першої, тому мої спогади були свіжі. Але якщо ви будете читати пізніше, не переживайте - у перших розділах авторка коротко про все читачам нагадує з «Напівлихого».

Мені подобається в Натанові те, як він намагається постійно триматися на позитиві: шукати його в деревах, птаха, тиші. Натан помішаний на своєму батькові. Він хоче бути з ним, він хоче довести тому, що не буде його вбивати. Спочатку мені не зрозумілі були ці почуття. Чому його так тягне до батька, який не зʼявлявся 17 років, не допомагав і не підтримував. Але це можна пояснити ставленням «білих» до Натана: вони самі загнали його в цей кут. Тож тепер цікаво спостерігати, на яку сторону зрештою стане головний герой і кого він обере. Адже, що білі чаклуни жахливо ставились до нього, що його батько, чорний чаклун, нехтував ним і вбивав багатьох людей.

Ця книга недаремно називається «Напівдикий», адже в ній Натан намагається опанувати свій Дар, а саме перетворення на звіра. А звір дикий, він жадає вбивати, хоче вижити. Тож і Натан почувається таким же: диким.

У другій частині простежується ЛГБТ-тема, яка почалась ще в першій, але тут більш яскраво виражена.

Якщо порівнювати з першою, то друга мені подобається трішки більше. Тут і Натан поводиться по-іншому, його дії та думки вже більш дорослі й це навіть виражається в тексті, адже він написаний від першої особи. Мені здається, що друга частина більш пропрацьована та продумана. Вона стала більш «епічною». Якщо перша частина була більше зосереджена на емоціях Натана, то в цій уже простежується більш загальний мотив, вимальовується боротьба союзу всіх відьмаків та відьом проти режиму, який їм не подобається. Тобто маленька боротьба Натана із системою переросла у глобальну війну:на жаль, із жертвами та наслідками.

Фінал книжки мене здивував. Було дуже неочікувано, все змінилось на 180 градусів.

Загалом ця частина також читалась дуже легко та захопливо. Вона динамічна за рахунок оповіді від першої особи та великій кількості сюжетних поворотів. Мені ще сподобалось в цій частині описи різних місцевостей, де бували герої, це додало їй атмосферності. Але також у цій частині більше жорстокості, більше вбивств, крові - не даремно у назві є слово «дикий», такою і була ця частина (в хорошому сенсі).

Мені відразу дуже легко пішла ця книга, читалось на одному подиху, можливо, через те, що у хорошому сенсі слова книга проста. Вона написана в переважній більшості від першого обличчя, тому основний акцент зроблено на відчуттях героя.
⠀
Ми занурюємось в історію Натана. Він - син Білої чаклунки та могутнього Чорного відьмака. І це його прокляття. Адже вже з дитинства Рада вирішила, що він не може мати нормальне життя, оскільки невідомо, якої магії в ньому все ж таки більше.
⠀
Все починається не так і погано, але з кожним новим разом приходять нові Оповіщення від Ради, які мають все більше обмежень. А коли Натану виповнюється більше років, його взагалі відривають від родини й садять у клітку. Його мета - втекти звідти, знайти батька, отримати свої Дари, щоб стати відьмаком. Та це не просто, зважаючи на всі страхування Ради і на його охоронців.
⠀
Це фентезійна історія, але в цій частині мені якось не вистачало «декорацій», які б краще розповіли про устрій світу, де відбуваються події. Ми знаємо, що це світ, де є темні й білі чаклуни, а є люди, яких називають фейнами. І це, по суті, все. Хоча з іншого боку - ніби й цього достатньо, щоб зрозуміти суть. Ще одне питання: як Натану так легко вдалось втекти від Ловці? усю книгу всі тільки й говорять про те, які вони класні, крім того, вони дуже пильно стежили за Натаном все його життя, але він легко втік і переховувався від них, майже не докладаючи зусиль. Це було якось дуже просто.
⠀
Загалом книга мені сподобалась. Було читати її цікаво, адже авторка постійно тримає інтерес: що буде з Натаном? Чи отримає він Дари? Чи побачить свого батька?
⠀
Книга дуже динамічна й тому читалась мені швидко. Насправді перша частина дуже сумна, адже Натану доводиться пережити багато важких подій: втрата матері, ненависть сестри, булінг у школі, постійні заборони й ніби розмежування його з іншими, ніби він «істота», а не людина. Вибір, як жити, зробили за Натана, не давши йому навіть слова. Його загнали у клітку, начепили ярликів, дали тавро - саме Білі маги зробили з нього того, ким він стає упродовж книжки.
⠀
Тому читаючи, мені було цікаво спостерігати за тим, як змінюється Натан та як він досягає своїм цілей.
⠀
Ця історія була для мене незвичною, новою. Мені здається, я ще не читала подібного, що теж підігрівало інтерес. Незвично ще було через оповідь, адже деякі розділи були написані відсторонено, їх розповідав головний герой, але звертаючись до себе на «ти»: ти робиш те, ти думаєш про те і так далі.